Думи мої думи про молодіжний оркестр
Думи мої думи про класичну оперету на оперній сцені
Думи мої думи про виконання музики Вагнера
Мистецтво створення програми симфонічного концерту
Молодіжний оркестр
Кожна річ на цьому світі, кожна подія – має свою суть, мету, щось означає і має свої наслідки. Почати з цього хрестоматійного філософського постулату мене спонукає неординарна подія, що сталася у культурному житті Львова. Ідеться про створення нового молодіжного симфонічного оркестру UNYSO – Український національний молодіжний симфонічний оркестр.
Ініціаторами цікавого і багатообіцяючого проекту стали – добре вже відома львівянам Артистична агенція DaCapo з Австрії та Львівська спеціальна музична школа ім.С.Крушельницької .
Дати шанс молодим музикантам ще чогось навчитися, зробивши перший серйозний крок у непростому і захоплюючому мистецтві оркестрової гри – більш благородного і актуального завдання годі й пошукати. Щось подібне уже давно є начасі, – і не лише у Львові з його величезним молодим творчим ресурсом, а і в усій України. Не дивно, що таке починання викликає ентузіазм і вселяє надії та сподівання.
Подібна практика створення молодіжних оркестрів давно існує у світі. Але є один дуже важливий нюанс – у всіх успішних подібних проектах керувати цим процесом завжди запрошується не починаючий диригент, а справжній досвідчений майстер цієї справи, і переважно – на волюнтаристських добровільних засадах.
Виховання музиканта – це не лише навчання виконавського ремесла на скрипці, валторні… Це також, і в першу чергу, – виховання творчого вільного мислення, спроможності через ремесло виразити щось більше, що є суттю і змістом усієї цієї справи – музикування. Зрештою, це – саме те, за чим приходить слухач до концертного залу.
З 16 – 25-річною людиною, та ще й з обдарованою і неординарною – уже є про що поговорити і є про що подумати. Та хтось тут повинен дати імпульс, спрямувати ремесло у творчому вищому напрямку, і , абсолютно переконаний, – станеться чудо! Сухі нотні позначки перетворяться у захоплюючу живу субстанцію, що зможе полонити і самих юних виконавців, і публіку. Подібних прикладів – достатньо, і не лише у Європі, а й у менш «культурно досвідченій» Венесуелі, чи Перу…
Так-так ! Кожна темпова зміна – це не просто пусті слова, написані композитором у партитурі. Це його душевні пориви, захоплення, розчарування, розпач…це – драматургія і це, власне, справжня музика, яку почує – або не почує слухач у залі.
Але годі заглиблюватись у «глибокі» сфери, хоч без них у професії музиканта – нема що робити. І, вертаючись до простого «ремесла», не можна не звернути увагу на засадничу і таку вічну проблему наших оркестрів – динамічну розбалансованість.
Відчуття ансамблю у процесі гри в оркестрі – це чи не найголовніша умова і ознака класу оркестру. Не є секретом, що музичне виховання в Україні і надалі залишається спрямованим на індивідуальне сольне виконавство. І далі наші кращі Школи, згідно радянській традиції, кують кадри солістів-віртуозів. Це добре, але ансамблевій і, особливо оркестровій грі, і надалі присвячується мало уваги.
Ці навики і уміння треба прививати молодим музикантам з самого початку, навчати їх отримувати задоволення у процесі музикування саме від участі у спільному процесі творення музики. Це вже давні європейські традиції. Без цього цивілізована Європа і надалі буде трактувати цих молодих людей як колоритних, талановитих, але… диких варварів.
Усе ж бо у цьому світі – відносне, а справжня краса – у гармонії.
Здавалося б, чи це вже так важливо – як тою рукою махнути в одному такті ? Три рази, чи лише раз, чи…щось посередині? Та у тому ж то і заковика, що результат виходить різний і слухач чує – або легкий чутливий граціозний вальс, або ж важку фіру, яку з усіх сил хтось мусить пхати.
І все ж виникає запитання: чи справді тут ідеться про виховання молодого покоління наших музикантів (зокрема реальну допомогу їм у вигляді майстер-класів не лише «у своєму колі» а і у вчителів з Заходу, допомогу у придбанні інструментів, струн… ), чи це лише чийсь бізнес, або ж задоволення у дешевий спосіб чиїхось амбіцій?
Vivat Operetta!
Чи може класична оперета бути якісно поставлена і виконана на «поважній» оперній сцені?
Виходячи з вражень від програми “Vivat Оперета!”, яку довелось оглянути у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім..С.Крушельницької, однозначно – так!
Величезний ресурс, який є в академічному оперному театрі, у змозі і повинен забезпечити найвищий рівень втілення кращих зразків цього жанру. Понад 50-ти особовий оркестр, розмаїття молодих співаків, чисельний склад балету, цікаві хореографічні «знахідки», по-оперному помпезне і з розмахом - режисерське вирішення, багатство костюмів… Таке може дозволити собі хіба-що Театр Оперети десь у столиці.
Солісти – Людмила Осташ, Василь Садовський, Микола Корнутяк, Андрій Бенюк. Вероніка Коломіщева, Яна Войтюк, Віталій Загорбенський та Олег Лановий – четверо молодих співаків, якщо вже щиро, - представили оперету на львівській сцені – по-справжньому .
В цілому хочеться ще раз наголосити – “Vivat Оперета!” у Львівській опері - цілком «їстивний» продукт.
Виконання музики Вагнера
Виконання музики Вагнера – це випробування і на художню, і на професійну, з огляду виконавського ремесла, зрілість. Авантюризм, що може «проскочити» при виконанні музики інших композиторів, і не лише найпопулярнішої класики чи романтики, а і наймодерніших сучасних опусів, – у Вагнера стає катастрофою. Слухач за звичкою хоче «вчепитись» за зрозумілу чітко окреслену мелодію, ритм, зміну гармонії…але тут йому пропонується ще щось інше і більше.
Або .. не пропонується, і це вже не Вагнер і не музика взагалі.
О, так – непросто заграти кларнетам, фаготам і валторнам на тихому нюансі pianissimo знаменитий початок увертюри «Тангойзера», зберігаючи баланс і «органність» звучання. Це часто є пробним горішком і для маститих оркестрів.
Але якщо з німецькою прецизійністю (а без неї тут –нема що робити) виконати вказане композитором sehr gehalten – «дуже витримано» навіть на трохи голоснішому нюансі, що вже є простішим завданням навіть для молодого музиканта, – то художня картинка вже стане не такою й безнадійною…
Натомість говорячи про арії, знову повертаюся до проблеми «слова». Але у цьому випадку ця проблема виглядає ще гострішою.
І нехай не думають наші посполиті, що десь там у Мюнхені, Берліні чи Цюріху кожен німець знає напам`ять усі лібретто опер, включно з італійськими, французькими…Не знає! Але… різниця все ж є.
Заплативши 30-100Є за квиток на подібний концерт, він не буде тихенько-лицемірно сидіти і вдавати, що йому усе зрозуміло, комфортно і приємно. Він буде вимагати докладного перекладу – чи на біжучій стрічці, чи у друкованій програмці, чи, що буває рідше, – від оповідача-ведучого зі сцени. Бо він знає, що лише у цьому випадку отримає максимальну насолоду і зрозуміє – наскільки майстерно і виразно працює артист. І трапляється, що він з подивом і обуренням усвідомлює, що сам співак не розуміє до кінця – про що співає. Ситуація досить кумедна і типова.
Вступ до опери «Лоенгрін» – один з найчарівніших зразків музики, яка будь-коли була створена. Вагнер-«архітектор» тут постає у його повній величі і красі.
Але… скрипки мусять почати тихо і в той же час дуже виразним чистим звуком у знаменитому вагнерівському «космосі» – високому регістрі. На цю «фарбу» композитор накладає іншу – флейти і гобої, потім знову срібна павутина скрипок… усе це наче переливи водної гладі на тій Шельді-ріці, де з`являється той чарівний білий лебідь і божественний сяючий лицар, що несе добро. Ох, ці мрії!...
Увесь цей фрагмент – це по суті одна-єдина проста побудова – наростання , кульмінація-апофеоз, спад і відхід – Лоенгрін-спаситель прийшов, засіяв у величі правди і добра, йому не повірили і він повернувся туди, звідки з`явився. Так просто, геніально і…так складно.
Програма симфонічного концерту
Є велика логіка і природність у виробленій віками формі-традиції побудови програми симфонічного концерту, яка найкраще відповідає самій природі людського сприймання. 10-хвилинна Увертюра, 30-40 хвилинний інструментальний Концерт, 40-50 хвилинна Симфонія – кожна з цих музичних форм має свою особливість і відмінність що до її впливу на людську психіку, а отже і на здатність її сприйняття. Тому-то, саме таке «різноманітне» поєднання сприймається легше і органічніше, а кожен з номерів програми сприяє блиску іншого. Це – як у ресторані (якщо жартуючи) – аперетив, потім грецька салата і далі – великий стейк. Після всього ще може бути сир з виноградом під якесь квасненьке «розе» - щось на зразок «Лебедя» Сен-Санса, «Чардаша» Монті чи Мазурки Шопена – на «біс».
Правильно відтворена драматургія музичного твору – річ набагато важливіша, ніж віртуозний блиск і навіть деякі огріхи виконавського ремесла. Це саме те, що, у першу чергу, визначає придатність чи непридатність виконуваної музики що до її сприйняття слухачем, і у пешу чергу слухачем так-званим «непідготовленим».
Ключ до: «я не розумію класичної музики, це – не моє…» криється саме у цьому. Причому це стосується і філармонічної і оперної сцени.