Особливості оперної та класичної музики
Які особливості класичної музики?
Що таке оперне мистецтво? Новини та повідомлення.
«Концерт української музики» відбудеться у Львівській філармонії
«Концерт української музики»
… «В українців є величезний пласт академічної музики. Нажаль ця музика мало виконується і в результаті мало відома. Багато країн встановлює квоти для ефірного часу, як наприклад Канада, Австралія, Франція… Досвід цих та інших країн показує, що такі квоти заохочують молодих виконавців, композиторів та авторів творити та розвиватися, що і створює майданчик для більш якісного продукту», сказав Мирон Юсипович.
Путеводитель по Львову (www.guid.lviv.ua)
Львів'яни молитвою та хвилиною мовчання вшанували жертв Голодомору
Львів'яни вшанували жертв Голодомору
… Сьогодні на всіх будівлях органів державної влади та місцевого самоврядування припущено національний прапор. О 16.00 год. відбулася загальноміська хвилина мовчання… Керівництво… поклали композиції з житніх і пшеничних колосків та кошики квіті до Пам'ятного знаку жертвам Голодомору та політичних репресій на пр. Чорновола… запалили свічки в пам'ять про невинних жертв.
… У Львівській опері ввечері відбувся «Вечір-реквієм пам'яті жертв Голодомору», на якому оркестр Львівської національної опери та балету ім. С.Крушельницької під диригуванням Мирона Юсиповича виконав твори Якова Степового, Євгена Станковича, Самуела Барбера, Томазо Альбіноні, Отторіно Респіґі, Оксани Герасименко.
… День пам'яті жертв Голодомору – щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада. 24 країн світу офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу.
Новини Львова (novyny.lviv.ua)
Завтра – День скорботи за жертвами Голодомору
День Скорботи
Завтра на всіх будівлях органів державної влади та місцевого самоврядування буде припущено національний прапор, а на житлових будинках він буде разом з траурною стрічкою…
Також о 16.00 год. на площі перед пам'ятником Т. Шевченку будуть запалені символічні свічки в пам'ять про невинних жертв.
У Львівській опері в цей день відбудеться «Вечір-реквієм пам'яті жертв Голодомору»…
«Я музикант – диригент. І тому, в цей день буду за пультом і буду диригувати «Концерт-реквієм». Споконвіку музика – це та субстанція, яка найбільше надихає, умиротворює, єднає. Поминаючи жертв Голодомору, ми щоразу згадуємо про цей жахливий урок у нашій історії і замислюємося про недопустимість його повторення у майбутньому. Запрошую всіх в Оперний театр, щоб разом поминути невинні жертви Голодомору», – розповів диригент Мирон Юсипович.
Гал-інфо
У Львівській філармонії «Віртуози Львова» відіграють Моцарта
Моцарт у Львові
…«Музика Моцарта, як доводять вчені, позитивно впливає на живі організми, тому саме зараз – в час розпалу епідемії осінньої депресії – це безпечний та приємний спосіб боротьби за гарний настрій», – зазначають організатори концерту…
В програмі лунатимуть Симфонія №39, фрагменти з опер «Весілля Фіґаро», «Дон Жуан», «Чарівна флейта». Диригент – Мирон Юсипович….
ZIK
У Львівській опері вперше звучало сопрано з Бельгії
Сопрано з Бельгії
…З нагоди святкування 180-ї річниці Бельгіської монархії Карен Вермейрен зачаровували відвідувачів своєю вокальною майстерністю…
З привітальним словом до публіки звернувся Почесний консул Королівства Бельгії у місті Львові Ярослав Гарцула…
Того вечора співачка виступила у супроводі оркестру Львівської опери. Диригував «Вечором Королівської опери» Мирон Юсипович…
Слухачі занурювалися разом із голосом (сопрано) Карен Вермейрен то у жартівливі мотиви опер Моцарта «Весілля Фігаро» і «Дон Жуан», то у лірично-трагічні арії, де співачка перетворювалася у різних героїнь. У її голосі зринали Чіо-Чіо-Сан з опери «Мадам Баттерфлай» Пуччіні, Елізабет з опери Вагнера «Тангейзер», Русалка з однойменного твору Дворжака. Затамувавши подих, відвідувачі мали змогу відчути на собі музичну напругу через виконання оркестром фрагменту з балетної сюїти з опери Гуно «Фауст» або твору Мейтуса «Украдене щастя». Наприкінці Карен Вермейрен приємно здивувала львівську публіку – виконала «Місяць на небі» українською мовою…
Високий замок
/Анна Свентах/
У Львові святкують День незалежності Бельгійської монархії
180-річчя Бельгійської монархії
Мирон Юсипович: На репетиції оркестру кращі музиканти оркестру підходили до мене – ті, які чули вже багато – в захопленні. Дивіться, як вона співає. Себто голос, як інструмент. Голос виразний… Вона не просто дає голосу силу звуку… й фермати ставить. Вона ним грає. Вона ним просто володіє.
Голос за кадром: Ця солістка має українські коріння. Її бабуся походить із села Олександрівка на Запоріжжі. Під час війни імігрувала в Німеччину, а згодом у Бельгію. В тім на своїй історичній батьківщині, Карен вперше.
Переглянути відео репортаж можна тут!
Lviv24
/Марічка Крижанівськ, Олег Кухар/
У філармонії «фест» за «фестом»
У Львові фест за фестом
У Львівській філармонії закінчився IV Міжнародний фестиваль камерної музики…
а вже 30 вересня розпочнеться 17-й Міжнародний фестиваль сучасної музики…
«Фестиваль «Контрасти» має на меті представити сучасну українську музику в контексті світової, – пояснює Мирон Юсипович, диригент, учасник фестивалю «Контрасти». – Цей фестиваль прагне донести до слухача за допомогою музики все найбільш показове для нашого часу.»…
Високий замок
/Орися Хом'як/
В дніпропетровській філармонії – вечір класичної музики
Вечір класичної музики в Дніпропетровську
…«Пригадую чарівний звук вальса» у виконанні Академічного симфонічного оркестру. Зачаровуватиме сопрано, заслужена артистка України Наталія Дитюк а також диригентський талант Мирона Юсиповича, які не залишать байдужими любителів класики і дозволять повною мірою насолодитися безсмертними шедеврами Й.Штрауса, М.Глінки, П.Чайковського та ін.
Культура – Дніпропетровськ
Радянська опера, симфонія…
Радянська опера
Серед величезної кількості радянських опер, симфоній, ораторій, кантат, які були написані у радянський період на неозорих просторах СССР, лише , відносно, невелика їх частина дістала право на подальше їх життя – уже після припинення існування тої специфічної країни. Як на мене, то вижило лише те, що було створене не під тиском ідеології чи ще гірше – ідеологічної кон’юнктури.
Говорячи про Радянську оперу чи радянську музику взагалі, хочу подати один свій досвід.
У 1986р. мені, молодому диригенту-стажисту Кіровського Театру, довелося відвідати Центральний архів Музфонду при Спілці композиторів СССР у Москві. Величезні приміщення були заповнені стелажами по 4-5м. заввишки.
Читайте далі про радянську оперу. Послухайте виконання «Інтродукції» з опери «Украдене щастя» написане в радянський період. Композитор Юлій Мейтус.
Рекомендуємо переглянути:
Думи мої думи про опери Пуччіні
Опери Пуччіні
Музичний оркестровий епізод-інтермеццо, з якого починається друга частина Другого акту опери «Мадам Баттерфляй», згідно до задуму Пуччіні, не має закінчення.
Мене цей яскравий епізод партитури Пуччіні не залишав у спокої роками і навіть став приводом для написання кількох поетичних рядків, що увійшли до моїх Оперних рефлексій»!
І от трапилась нагода і мотивація – ще раз обдумати можливість виконання цього музичного фрагменту у концерті.
Послухайте виконання та читайте далі: про Інтермеццо з опери «Чіо-Чіо Сан» Дж. Пуччіні.
Рекомендуємо переглянути:
Львів'яни вшановують пам'ять жертв політичних репресій 1941-го року
Пам'ять жертв 1941 р.
…рівно 70 років тому, між травнем та липнем 1941 року, мешканці Львова пережили криваві дні жорстокої боротьби між двома тоталітарними режимами – комуністичним і фашистським. Жертвами цього протистояння стало населення, люди різних національностей. Згадати про них та нагадити про новітні загрози – святий обов'язок сучасників, наголосив М. Юсипович.
Вибір для виконання саме симфонії №14 Дмитра Шостаковича він пояснив тим, що у цьому творі композитор поєднав слово та музику, щоб висловити почуття людини, яка особисто пережила страхіття тоталітарних режимів ХХ-го століття…
Нінель Кисілевська УКРІНФОРМ
Рекомендуємо переглянути:
Про Дмітрія Шостаковича
14 Симфонія Дмітрія Шостаковича
Життя композитора , як і кожної людини, припадає на певний історичний період, у якому живе суспільство. Комусь випадає пройти свій шлях у біль-менш спокійні часи, не позначені суспільними зрушеннями і катаклізмами, а хтось стає свідком і мусить творити у часи темряви, руйнування і, можливо, народження нового.
Чи міг Дмітрій Шостакович, знаючи про жахи 30-их років на теренах країни, де він жив, писати лише «Святкові увертюри»?
Чи міг він, нехай у завуальований, алегоричний спосіб, чи через сарказм, не виказати своє ставлення і емоції стосовно тогочасних маразмів, фальші і злочинів Системи? Звичайно – ні. Хоч більшість його сучасників-колег – могли.
Читайте далі: Думи мої думи про Дмітрія Шостаковича
Рекомендуємо переглянути:
Молоді оперні зірки
верх: Амартувшін, С.Баттумур, М.Кублашвілі, М.Юсипович, А.Деруар, К.Делеу. низ: О.Лавров, С.Молчанов, М.Чатобаєв
Концерт молодих оперних співаків, що відбувся 10 червня 2011 у залі Львівської Філармонії, без перебільшення можна назвати подією справжнього мистецького рівня.
П’ятеро молодих співаків, лауреатів різних світових вокальних конкурсів, виступили з солідною програмою класичного оперного репертуару.
У кожного з цієї блискучої п’ятірки можна було почути справжній, цікавий за тембром, потужний оперний голос. Але не тільки. Деякі з них продемонстрували вокальну майстерність найвищого рівня, а також виразність, експресію і у той же час вишуканість і культуру. І усе це у свої двадцять з чимось років!
Симпатизуючи до кожного з п’яти: Медет Чаботаєв (тенор), Амартувшін (бас-баритон), Марія Кублашвілі (колоратурне сопрано), Алєксєй Лавров (баритон), Анн Деруар (драматичне сопрано), все ж не можу не виказати особливого захоплення співаком з Монголії.
Виконання арії Ріголетто “Cortigiani, vil razza dannata” з опери Д.Верді 24-річним (!) Амартувшіном, стало одкровенням і шоком не лише для простих шанувальників опери. Це був той нечастий випадок, коли є стовідсоткове попадання у всі складові оперного образу-характеру при дотриманні найвищих норм і вимог, пов’язаних з культурою співу, дотриманням саме вердіївського стилю виконання вокальної партії.
Гадаю, що навіть при великій любові до безмежних просторів своєї батьківщини, Амартушвін ненадовго затримається в Улан-Баторі.
Добре було б, щоб дорогою до якоїсь Staatsoper, чи La scala, він ще хоч раз завернув до Львова.
Дещо про оперних тенорів
Оперні тенори Польщі
Оперний тенор у світі опери – категорія особлива. Напевно так було з самих початків існування цього жанру.
Відколи оперні тенори спробували виступити у одному концерті втрьох, що стало вже модним брендом, популярність їх ще більше зросла. Навіть з’явилася нова публіка, яка ніколи перед цим до опери не ходила.
Мені вже не раз доводилося розважати публіку, обслуговуючи подібні тенорові шоу. Завжди був успіх. Переконався, що цей феномен однаково діє і в Канаді, і в Польщі, і у Німеччині, і в Україні.
Читайте далі: Думи мої думи про оперних тенорів
Рекомендуємо переглянути:
Барокові ангелики запрошують до Львова на концерт
Бароковий концерт у Львові
Відвідайте музей Георгія Пінзеля на пkощі Митній та відчуйте дух барокової скульптури.
Підіть у Собор святого Юра, або Церкву пресвятої Євхаристії (Домініканський собор) та розгляньте мистецтво барокової архітектури…
Загостіть у Львівську Філармонію на концерт барокової музики…
«В часи бароко, слухачі та й взагалі всі сиділи на стільцях чи лавах без спинок. Спинки на кріслах – це власне витвір пізнього бароко. Сьогодні наші слухачі, на противагу нашим давнім предкам, можуть вигідно вмоститися на нових кріслах Львівської філармонії та насолоджуватися звуками святкової музики бароко», сказав диригент концерту, Мирон Юсипович…
Арт-вертеп
Про композиторів класиків, і не тільки
Два композитори класики
Передивляючись записи з недавніх концертів, наткнувся на увертюру «Руслан і Людмила» М. Глінки та на «Вальс-фантазію».
І знову подумалось: як же геніально-просто, і в той же час виразно і глибоко це виражено Глінкою. В принципі – скромний класичний склад оркестру, а сказано – так багато!
І тут пригадалось одне відоме висловлювання автора «Руслана і Людмили» щодо музики Йозефа Гайдна: «І я не відрубав собі цю руку, котра, після таких великих творінь, насмілилась писати ноти!»
Читайте далі Думи мої думи про композиторів класиків, і не тільки
– та перегляньте відео-кліп.
Рекомендуємо переглянути:
Мирон Юсипович запрошує розпочати Страсний тиждень музикою каяття
Музика каяття у Страсний тиждень
Сьогодні широко відомий церковний твір «Страдальна мати» виконується в наших церквах в часі Великого посту.
Страдальна мати під хрестом стояла,
Стала ридати, в сльозах промовляла:
– Ой, Сину, Сину, за яку провину
Переносиш нині тяженьку годину
На хресті?
«Натомість твір Stabat Mater композитора Дж. Перголезі мало відомий широкій публіці в Україні. Це попри те, що в 18 столітті цей твір був бестселером і виконувався у музичному світі незалежно від віросповідування виконавців чи слухачів. Варто знати, що один і другий бере своє коріння з середньовічного твору написаного невідомим автором,» – пояснив Мирон Юсипович.
kultura.lviv.ua
Про молодих диригентів та їх виховання
Виховання молодих диригентів
«Диригування – темна справа» – це висловлювання великого композитора і музиканта Ніколая А. Римського-Корсакова, котрий і сам диригував.
Як на мене, то виховання і навчання молодих диригентів, як і сама професія диригента, - це айсберг. Саме «махання руками» , як і навчання цього ремесла, – то лише надводна частина. Напевно мав рацію Артуро Тосканіні, коли не бачив великого змісту у навчанні диригуванню.
Дійсно, проблематичним виглядає 5-7-мирічне (!) навчання «маханню руками» – на 80% під фортеп'яно до уявних Берлінських Філармоніків, і – 20% практика з учбовим оркестром, що практикується у деяких навчальних закладах.
Читайте далі: Думи мої думи про молодих диригентів та їх виховання
Рекомендуємо переглянути:
Петро Чайковський, як феномен російської музики
Петро Чайковський
Відомий давно факт, що прадід Петра Чайковського був козаком української козацької старшини і носив прізвище Чайка. Зрештою, цей факт не заперечується і самими ж росіянами, для яких П.Чайковський став чи не найвагомішою культурною візиткою у світі.
Мене ж цікавить не стільки правда про національну приналежність композитора, як зрозуміння феномену П.Чайковського у російській музиці, відмінності його музики у всіх відношеннях від музики решти російських композиторів.
Я переконаний, що європейськість П.Чайковського – у його українському корінні.
Читайте далі: Думи мої думи на тему Петра Чайковського
Рекомендуємо переглянути:
Відомі оперні співаки
Відомі оперні співаки
Оперна співачка, мецо-сопрано Іра Маланюк (1919 – 2009):
- удостоєна титулу звання Камерзінґерін два рази
- виступала в сольних партіах на сценах Цюріху, Байройт, Мюнхену та Відня
- їздила в турне країнами Північної та Південної Америки та Австралії.
Згідно з особистими записами, Іра Маланюк виступила:
- 270 разів, як солістка у Фольксопер у Відні
- 212 разів, як солістка у Віденському Державному Оперному Театрі.
“Після війни я була австрійкою, потім – швайцаркою, але в душі я завжди залишалася українкою. Тому кожна країна була для мене “закордоном”, ті місця, де я жила, – другою батьківщиною.”
Послухайте голос та читайте далі про відому оперну співачку Іру Маланюк
А де ж наша національна гордість?
Національна гордість?
Хто і де може краще виконати оперу Вінченцо Белліні «Норма»?
Навіть враховуючи сучасні процеси взаємопроникнення культур, інтеграції, глобалізації… це, все-таки, залишається приорітетом якщо не італійських сцен, то все ж виконавців, які зосереджені на «bel canto» – репертуарі Белліні, Доніцетті, Россіні…
Виконувати опери Белліні, як і інших світових класиків, конче необхідно не лише в Мілані, але й у Сіднеї, Торонто, Москві… і – обов'язково у Києві! Та чи обов'язково тут отримувати найвищу українську державну нагороду у галузі культури , Національну премію і мені Тараса Шевченка саме за оперу В.Белліні «Норму»?
Читайте далі:
Мирон Юсипович відкриває львів'янам молоді голоси
Молоді голоси Львівської опери
15 молодих виконавців (13 співаків та 2 диригенти) виконають унікальну концертну програму у Львівському оперному театрі у п'ятницю 18 березня 2011р. о 18.00. Художнє керівництво вечора у руках досвідченого Заслуженого артиста України Мирона Юсиповича.
«Відомі оперні театри світу, як Метрополітен опера, Торонтонська оперна компанія та інші мають спеціальні програми для підтримки, заохочення та пропаганди молодих виконавців. У нас в Україні чудові голоси. Якщо ми хочемо, щоб опера в Україні розвивалася, нам необхідно створювати різні можливості, щоб публіка запізнала та полюбила цих талановитих молодих людей», - сказав Мирон Юсипович.
У концерті беруть участь 13 молодих співаків: сопрани Тетяна Оленич, Любов Качала та Вероніка Коломіщева, мецо-сопрани Марфа Шумкова, Яна Войтюк та Любов Діка, тенор Василь Садовський, баритони Юрій Шевчук, Руслан Ференц, Петро Радейко, Андрій Бенюк та Віталій Загорбенський, бас Ігор Назаров. Погодився допомогти у виконанні ансамблю досвідчений театральний тенор Андрій Савка.
Перший відділ концерту диригуватимуть молоді диригенти Олександр Слободян та Роланд Марчук. У другому відділі за диригентський пульт стане сам маестро Юсипович.
«Для львівської публіки – це унікальна можливість почути та побачити протягом 2 годин 14 співаків-солістів. Все відбувається використовуючи сценічні можливості Оперного театру – оркестр, світла, вечірні сукні», пояснив Мирон Юсипович та щиро запросив всіх на концерт.
«Чарівний Львів» у МБК в Ланьцуті
Чарівний Львів у Ланьцуті
У суботу о 18.00 год. у Міському Будинку Культури в Ланьцуті відбувся концерт під назвою «Чарівний Львів» у виконанні солістів Львівської Опери та Філармонії.
Перед ланьцутською публікою запрезентувалися сьогоднішнього вечора видатні артисти Львівської Опери та Філармонії: оркестр під батутою Мирона Юсиповича а також солісти – Наталія Дитюк, Петро Радейко та Василь Садовський.
Вони виконали відомі твори Йоганна Штравса, Джованні Баттісти Перголезі, Франца Легара. Публіка мала оказію заслухатись аріями «Велика слава – то жарт», чи «Вуста мовчать, душа співає». На сцені Місього Будинку Культури в Ланьцуті звучали також пісні львівського фольклору. Живу реакцію публіки викликав улюблений по обидва боки кордону твір «Гей, соколи!». Усі виконувані твори були супроводжувані коментарями, які добре доповнювали звучання музики.
– Це був чудовий концерт. Прекрасна утіха для душі, яка надовго залишиться у моїй пам’яті – сказала після закінчення концерту одна зі слухачок.
Ланьцут упивався сьогодні культурним життям. Глядачі під час двогодинного концерту могли перенестися у світ опери і оперетки та вслухатися у звуки незвичайної музики. «Чарівний Львів» став причиною того, що публіка, яка заповнила зал, на хвилю відірвалася від буденності і дала себе захопити мелодіям, що линули з інструментів.
Wiadomości 24.pl Ґабріела Блаєр
Перегляньте ролик репортажу на польському телебаченню!
Читайте далі:
Концерт солістів Національної опери зі Львова в Ланьцут, Польща
Мирон Юсипович розповідає про роботу суфлера
Робота суфлера в опері
У нашому театрі вже років 50 повелося, що посада суфлера – трамплін для майбутніх диригентів. Бо це гарна школа. Добрий диригент має пройти свою суфлерську мушлю. Я років чотири там провів, коли навчався в консерваторії…
Робота суфлера в театрі – це не просто сидіти й підказувати. Якщо порівнювати з драмою, то в опері він частіше потрапляє в стресові ситуації. Драматичний актор має більше свободи, не зв'язаний музикою: можна зробити паузу, зупинитися, розтягнути чи прискорити текст. А в опері все залежить від партитури. Суфлер бере на себе вступи, слова, а співак може думати про образ…
Гучність підказування має бути середньою між шепотінням і тембровим голосом. Як диригент, я за пультом чую, хто сьогодні працює у мушлі. На деяких старих платівках ла-скалівських італійських спектаклів дуже помітно роботу суфлера….
У суфлерській мушлі я відчував себе пілотом-диспечером літака. Якщо стається екстрим на сцені, то хороший суфлер може врятувати всю виставу….
Валерія Радзієвська, Країна
Читайте далі:
Що таке опера? Оперне мистецтво – особливості та характеристики.
Маестро Юсипович знову зібрав аншлаг
Юсипович зібрав аншлаг
…Мирон Юсипович зібрав аншлаг на концерті Tenors BEL'CANTO …
В концерті брали участь Василь Понайда, Роман Трохимук, Тарас Глоба та Роман Антонюк…
Окестр під батутою диригента Юсиповича блискуче виконав польку Й.Штрауса «Тріш-траш», яку глядачі сприйняли на-ура.
«Мені надзвичайно приємно, що такі концерти можна виконувати виключно своїми, львівськими силами. І що важливо – львівська публіка оцінює це позитивно», – сказав Мирон Юсипович.
У Львові (ulvovi.com)
Як у Львові досягли «Гармонії сфер» одним проектом
У Львові гармонія сфер
Український диригент Мирон Юсипович на сцені Львівського Національного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької здійснив мистецький проект «Гармонія сфер». Це – унікальна вистава музично-живописного театру, аналогів якої поки що немає. Він об'єднав у величне дійство одночасно і музику, і живопис, і світло. Адже мистецьке кредо цього оперно-симфонічного диригента – робити класичну музику доступною для людей, які вважають, що, не маючи відповідної підготовки, вони не розуміють опери чи симфонії, а тому не поспішають до театру….
Лариса Марчук,«Віче» – Журнал Верховної Ради України
Читайте далі:
Аудит культурних подій Львова за грудень 2010 року – січень 2011 року
Мирон Юсипович запрошує всіх в Оперний театр на мистецький проект «Гармонія сфер»
Мирон Юсипович готує львів'янам гармонійний подарунок на Різдво
«Серенади весни»
Серенади весни
27 лютого у Львові лунатимуть «Серенади весни». Означений концерт відбудеться у Львівській обласній філармонії. Виступатиме Академічний камерний оркестр «Віртуози Львова». Диригент – Мирон Юсипович. У програмі концерту – твори Франца Ксавера Моцарта, Антоніно Леопольда Дворжака та Валентина Сильвестрова. «Серенади весни» розпочнуться о 18 годині.
ПРО
Поетичний марафон у Львові
Поетичний марофон у Львові
З нагоди Міжнародного дня української мови, 21 лютого 2011 р. Мирон Юсипович взяв участь у Всеукраїнському письменницькому марафоні «Рідною мовою», який відбувся у Львові. Близько 70 громадських діячів з різних міст України приїхали до Львова на акцію.
6 годин у Великому сесійному залі Львівської міської ради звучали прозові та поетичні слова, спів та музика від письменників, поетів та музикантів з усієї України. Мирон Юсипович прочитав власні вірші з своїх двох збірок: «Чи варто скрипку в руки брати…» та «Як би ж то тільки про любов».
Організатори помістили виступи на Ютуб. Мирона Юсиповича можна побичити за позначкою 3.31.
Аудит культурних подій Львова за грудень 2010 року – січень 2011 року
Аудит культурних подій Львова
Блискуча ідея Мирона Юсиповича поєднати музику, театральні декорації і світло в одному проекті. Респект! З усіх «сфер» найбільш гармонійно поєдналися музика і театральні полотна Євгена Лисика… Загалом же – рідкісний проект, дуже цікавий і вартий того, аби стати традиційним і щорічним. І відповідно більш допрацьованим. Це була б прекрасна нагода побачити унікальні полотна чудового театрального художника, послухати чудову музику і насолодитися грою світла. Тобто «гармонією сфер».
Центр культурного менеджменту
/Наталка Космолінська, Божена Городницька, Тарас Федорчак, Катерина Сліпченко, Ліда Мельник/
Читайте далі:
Мирон Юсипович запрошує всіх в Оперний театр на мистецький проект «Гармонія сфер»
Львівському Оперному у 2010 році виповнилося – 110 років!
Львівський оперний театр
На сьогодні – це один з найкрасивіших театрів у Європі. Не зважаючи на усі економічні і політичні кризи, він добре відреставрований, відремонтований і надалі залишається позаконкурентною візиткою Львова.
Оглядаючись на історію Львівської Опери, можна дуже чітко побачити і розрізнити два різні періоди існування цього театру. Вони відповідають різним періодам в історії міста у 20-му столітті.
Отже, за 110р. свого існування Львівський Оперний мав щастя прожити свою європейську "юність", – з 1900 по 1939р., активно пограти Вагнера і не лише…- з 1941 по 1944 в умовах воєнних років, і розпочати нове життя у радянській «зрілості» у 1944 – 1991рр.
У перший період тут регулярно виступали співаки і диригенти світового рівня. Приїзд до Львова з Європи не був проблемою. Отож Етторе Бастьяніні, Модест Менцинський, Соломія Крушельницька, Руджеро Леонкавалло, Густав Малер та ще багато інших такого ж калібру митців тішили львівську публіку у тодішньому «Театрі Вєлькєму» у Львові.
У другий період - за "залізну завісу" практично уже ніхто не приїздив. Та не менш трагічним, і, зокрема по відношенню до тодішніх кращих львівських співаків і диригентів, - ніхто у західному напрямку теж не виїздив.
Я глибоко переконаний, що це була велика втрата не лише для цих яскравих, часом унікальних артистів. Це, без сумніву, стало непоправною втратою і для Європи, і усього цивілізованого світу.
Зі сторони тодішнього центру-Москви не було зацікавлення у розквіті ще недавно- «Театру Вєлькєго», а тепер – провінційного оперного театру обласного підпорядкування у проблематичному регіоні СССР – Західній Україні. Тому навіть ті нечасті гості-зірки з Заходу, котрих запрошувало Міністерство Культури СССР, далі Москви і часом Лєнінграда, – не їздили.
З 1991 року, зі зміною ситуації – проголошенням Держави Україна, слід було чекати позитивних змін і у театрально-оперній сфері. Підставою для оптимізму було те, що Україна голосно задекларувала свій напрямок розвитку – як європейський.
Але є одна особливість. Цей оперний театр – ідеальна міні-модель Держави, у якій він функціонує і яка його утримує.
Отже, щодня чути декларації про бажання наблизитись до Європи, стати частиною її життя, її культурних традицій і культурного процесу. Для Львова - це ж так природно і близько!.. Та не все так просто.
Під дзвін святкових ювілейних бокалів хочеться говорити про щось приємне. Так само хочеться вірити, що повернення Львівської Опери до Європи – не в деклараціях, а де-факто, станеться уже в близькому майбутньому.
У даному випадку звучить це надиво без іронії – Вперед! У минуле!
Подарунки для Львівського театру опери та балету
Подарунки для Львівської опери
…Борис Вікторович (Колесников) завітав до Львова з новим подарунком – тепер вже для Львівського національного театру опери та балету ім. С. Крушельницької. Це комплект з одинадцяти духових та ударних інструментів виробництва провідних музичних фірм світу…
Вартість інструментів – понад 800 тисяч гривень… Це, зокрема, бас-кларнет, труба, англійський ріжок, мідні литаври, оркестрові дзвони, маримба (інструмент, схожий на чотири козацькі тулумбаси), гонг зі стендом і калаталом тощо. У театрі не натішаться – виявляється, багатьох потрібних інструментів в оркестрі взагалі не було, для вистав їх доводилося позичати.
І ось настав урочистий момент передачі інструментів. У залі – чи не весь колетив Опери і журналісти, у директорській ложі – голова ЛОДА Михайло Цимбалюк і мер Львова Андрій Садовий. На сцені симфонічний оркестр Львівської опери під батутою диригента Мирона Юсиповича і дві «зірки» - Борис Колесников і Тадей Едер. На передньому плані «винуватці свята» - інструменти-подарунки….
Переглянути відео музичного представлення інструментів під батутою Мирона Юсиповича.
Мирон Юсипович запрошує всіх в Оперний театр на мистецький проект «Гармонія сфер»
Гармонія сфер
«Гармонія сфер» – це унікальна вистава музично-живописного театру, аналогів якої – поки-що – нема.
Ще в античні часи Аристотель вважав, що рух сфер у космосі, окрім математичної логіки і порядку, також відтворює іншу гармонію, – гармонію звуків.
Та сама «гармонія сфер» присутня в дереві життя. В українській культурі з давніх давен, дерево життя зображалося на вишитих рушниках. На полотнах, створених нашими пра-пра-прабабусями розкривається математична гармонійність одинадцяти сфер пра-історичного дерева життя.
«Гармонія сфер» – це нагода почути живе виконання гармонійно поєднанної світової музичної класики в одне ціле – Вагнер, Хачатурян, Лятошинський, Берліоз, Прокоф'єв, Шостакович, Барбер, Респіґі.
«Гармонія сфер» – це змога побачити художні наробки унікального львівського виду мистецтва – монументальні сценічні полотна геніального Євгена Лисика та його достойних послідовників – Тадея Риндзака та Михайла Риндзака.
«Гармонія сфер» – це можливість переосмислити свій особистий життєвий шлях через призму дерева життя – прихід, вакханалія, істина любові, маятник життя, марш марнославства, темрява, інвазія і катаклізм, каяття і молитва, прощання, добрий сон землі, дорога.
24-го і 25-го грудня, 2010 р. над землею витатиме затишшя Різвдв'яної ночі. У ці святкові вечори, коли одна третина населення нашої планети відзначатиме прихід Спасителя, той, хто прийде у Львівський Оперний театр матиме унікальну нагоду приєднатися до світової християнської родини.
Бо все почитається «Приходом» маленького Ісусика чи Лоенгріна – воїна-спасителя, чи кожного з нас, та кінчається «Дорогою», яка веде до вічного життя.
Послухати «Прихід» - Вступ до опери «Лоенгрін» Ріхарда Ваґнера, диригує Мирон Юсипович.
Мистецький задум «Гармонія сфер» втілюється за допомогою музики, живопису і світла, які на думку Мирона Юсиповича, автора проекту, породжені одним духовним началом.
Читайте далі:
Мирон Юсипович готує львів'янам гармонійний подарунок на Різдво
Мирон Юсипович готує львів’янам гармонійний подарунок на Різдво
Подарунок на Різдво
Одне з найбільших християнський свят припадає в час зимового сонцестояння, у найдовшу ніч в році. За християнськими віруваннями саме в цей час народився на світ Спаситель, Ісус Христос. Більшість християн відзначатиме Різдво 24-го та 25-го грудня. Лише 10% християн, серед яких і українці, вітатимуть новонародженого Ісусика у своїх домівках 6-го та 7-го січня. Це збіг історичних обставин.
Але львів'яни – європейці. І хоча ми любимо та пишаємося своєю неповторністю та особливістю, ми не хочемо стояти осторонь світових подій.
У вечори, коли одна третина населення нашої планети (2 міліарди християн) відзначатиме Різдво Христове, Мирон Юсипович запланував унікальну можливість гармонійно приєднатися до світової христянської родини.
24-го і 25-го грудня, 2010р., коли над землею витатиме затишшя Різвдв'яної ночі, львів'яни матимуть нагоду відчути сфери музики, живопису та світла об'єднані однією духовною ідеєю. Чому? Бо це час Різдва – час несподіванок, час переосмислення, час подарунків та радості.
Чекайте подробиць та дальших повідомлень!
Що таке опера?
Що таке опера?
Опера є одним з найулюбленіших і стійких форм мистецтва.
Це драматичний жанр, що поєднує в собі музику, літературу, образотворче мистецтво, танець. У сьогоднішніх оперних постановках те, що глядачі опери бачать і чують, підсилюється також світлом та іншими технічними засобами.
15 характеристик і особливостей, які ідентифікують оперу і допомагають нам зрозуміти це мистецтво.
- Музика є головною складовою опери
- Драма в опері розвивається через музику
- Опери творяться оперними композиторами
- Партитура – використовується диригентом опери
- Оперне лібрето – це сценарій
- Оркестр забезпечує інструментальне виконання музики
- Співаки – солісти співають в опері
- Хор виступає в опері
- Балет доповнює драматичну дію
- Актори мімічного ансамблю (статисти) є частиною оперної постановки
- Оперні вистави зазвичай виконуються у оперних театрах
- Опера – це театральне виробництво
- Оперну виставу слухає і дивиться публіка
- Титри забезпечують переклад лібрето опери
- Оперний диригент є відповідальним впродовж оперної вистави
Читайте далі роз'яснення: Що таке опера?
Ще одна музична зустріч
Маріанна Гумецька, Мирон Юсипович, Лідія Футорська
Помузикувати з добрим музикантом – творчою особистістю, це велика насолода. Насправді це трапляється не так уже й часто у диригентському “ремеслі” акомпанементу – не обслуговувати соліста, а співтворити разом з ним у процесі виконання.
Останніми роками мав лише кілька таких нагод.
Зараховую сюди виконання Концерту для скрипки з оркестром №1 Д. Шостаковича блискучою молодою скрипалькою Лідією Футорською з оркестром Львівської Філармонії та фортепіанного Концерту №21 В.А. Моцарта надзвичайно тонкою і вишуканою піаністкою – Мар’яною Гумецькою з тим же оркестром.
В обох випадках мало думалося про якісь технічні завдання і здобутки, - наявність чого було річчю самозрозумілою.
Витонченість, вишуканість, глибина – ось категорії, про які тут ішлося, що і було належним чином оцінене слухачами.
З такими музикантами диригувати легко і приємно. Зрештою, це відчуття не лише диригента, а й оркестру, котрий, включається у іншу якість,, і починає звучати по-іншому.
І ось недавно, 20-го листопада, знову трапилася щаслива нагода помузикувати з цими чарівними панянками – і цього разу одразу з двома! Посприяв нам у цьому, як виявилося, наш спільний улюбленець – Йозеф Гайдн. Саме його Концерт для скрипки, клавесину і струнного оркестру з оркестром “Віртуози Львова” виконали у Львівській Філармонії Лідія Футорська та Мар’яна Гумецька.
Після таких виступів виникає бажання – заграти ще! Отже , думаємо - хто нас ще об'єднає?
“Гармонія Сфер” – музика та живопис
Сценографія Євгена Лисика
Зустрівшись ще в перші роки моєї роботи в театрі з творами Євгена Лисика, зокрема з його монументальними театральними полотнами, я швидше відчув, ніж зрозумів - це не просто театральний художник і це не просто – театральний живопис.
За розмахом не лише щодо форм-засобів втілення, а у першу чергу – за розмахом ідеї, глибиною змісту і якимось постійним прагненням вселенської величі і узагальнення, цей майстер однозначно виходив за тісні для нього рамки художника театру.
Треба визнати, що це дуже часто ставало проблемою для режисерів-постановників, артистів на сцені та навіть диригентів. Дорівнятись до Лисика, де не було місця для банальних побутових цяцьок, - не завжди і не кожному було до снаги.
На мою думку, до висоти його узагальнень, глибини і чистоти вираження вічних тем, по-справжньому могла наблизитись лише найкраща глибока (!) музика - рівня Ріхарда Вагнера. Як на мене – це дуже споріднені душі. Зрештою, Лисик і сам черпав свої ідеї, заряджався натхненням з такої музики.
Це приводить до думки, що часто одухотворені найкращі полотна, як і кращі зразки світової музики, по суті, народжуються з того ж самого зерна – духовного начала, яке проростає і розцвітає у звуках, а десь - у фарбах.
Феномен єдності цих різних і близьких форм і став поштовхом для їх одночасного втілення у нашій “Гармонії Сфер”. Можливо, це стане не лише вишуканою насолодою для наших слухачів і глядачів, а й новим стимулом до творчості митців у цих високих і близьких жанрах мистецтва.
Читайте далі: Світ потребує музею для шедеврі Євгена Лисика
«Увімкни Україну» до Євро 2012
Мирон Юсипович – Євро 2012
Диригування Мирона Юсиповича включено до рекламного ролика «Увімкни Україну», який транслюватиметься на провідних європейських телеканалах (Euronews, Eurosport, BBC) у рамках промоційної кампанії України до Євро-2012. Офіційне представлення ролика відбулося в Києві, 4 листопада 2010 р.
Творці ролика, український режисер Юліан Улибін та німецький оператор Торстен Ліпсток, перебуваючи у Львові зняли кадри в Львівському національному театрі опери та балету ім. С.Крушельницької.
Ролик триває 90 секунд. Мирона Юсиповича можна побачити на 70-ій секунді.
Диригент Юсипович очищує альфа-ритмами бароко
Музика бароко – альфа ритми
У четвер, 4 листопада… прозвучить музична програма «Вершини музики епохи Бароко»…
… кожному з нас потрібно, щоб мозок виділяв альфа-ритми (частоти, які коливаються між 8 та 14 Гц). Це дає людині змогу конструктивно розслабитися, набрати сили для творчих роздумів. Виявляється, що одна з найкращих форм стимулу альфа-ритму – музика бароко…», - пояснює керівник проекту диригент Мирон Юсипович, який закликає набратися нових сил, слухаючи музику, що стимулуює виділення альфа-ритмів.
Думки з приводу увертюри Верді до опери «Набукко»
Верді опера «Набукко»
Увертюра Д. Верді до опери “Набукко”, як і сама опера “Набукко” – чи не одна з найчастіше виконуваних і люблених і слухачами і виконавцями.
У різного роду оперних галаконцертах увертюра Д. Верді “Набукко” є вигідним і ефектним номером програми.
Мені особисто доводиться диригувати цю музику доволі часто, що є специфікою роботи в оперному театрі, де я працюю. На сьогоднішній день лише в спектаклі “Набукко” цю увертюру я продиригував уже 78 разів, а ще було немало концертів. Зрештою увертюра “Набукко” записана мною на CD з концерту у Мюнхенській філармонії у 2004 році з оркестром K&K Philharmoniker.
Таке часте виконання тої самої музики, у даному випадку увертюри “Набукко”, несе і небезпеку для виконавця. Легко втратити свіжість відчуття. Єдиний спосіб не впасти у формальність при виконанні цього “простого і красивого” Верді – строго дотримуватись його побажань у патритурі і примусити і себе і музикатів подивитися щиро і глибоко, ніби вперше, на давно відомі сторінки нотного тексту.
Лише за такої умови ця музика не стане солодко-банальною, а збереже свою чисту красу і вердіївську ґрандіозність.
Мене дуже дратують ті свавільні сповільнення темпу в увертюрі “Набукко”, що часто робляться диригентами – незалежно чи від поганого смаку, чи з метою полегшення свого диригентського життя під час виконання увертюри “Набукко”.
Саме тоді ця уверюра стає “набором італійських мелодій”, зібраних докупи композитором за ніч перед прем`єрою опери. Може так і відбувалося, але це не є підставою для примітивного підходу при трактуванні цієї музики.
Іронія полягає в тому, що дуже часто порушення так-званих традицій виконання-інтерпретації насправді є ні чим іншим, як поверненням до партитури Д. Верді у всій її докладності і первозданності. Щоправда, слід робити це не формально і сухо, виконувати не сухий нотний текст, а музику Д. Верді.
Д. Верді - це композитор, до якого мусиш особливо акуратно ставитись. І твоє соте “побачення” мусиш трактувати – як перше.
Читайте далі:
Думки з приводу увертюри Верді до опери «Сила долі»
Нагороджено Мирона Юсиповича за внесок у розвиток національної культури
Пам'ятний знак Почесної грамоти
Мирон Юсипович нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.
Почесну грамоту з пам'ятним знаком вручено Міністром культури і туризму України, Михайлом Кулиняком, 15 жовтня 2010 р. на урочистотях приурочених до 110-річчя Львівського національного академічного театру опери та балету ім. Соломії Крушельниької у Львові.
Почесна грамоти нагороджена «за вагомий особистий внесок у забезпечення розвитку національної культури, багаторічну сумлінну працю, високу професійну майстерність».
Грамота зареєстрована під № 20839 та підписана Прем'єр-міністром України.
Думки з приводу увертюри Верді до опери «Сила долі»
Верді увертюри диригує Мирон Юсипович
Увертюри Д. Верді, точніше згідно оригіналу – сінфонії, належать до категорії музики, яка добре відома широким колам слухачів. Зокрема це стосується увертюри Д. Верді “Сила долі” (“La Forza del destino”).
Один музичний критик, пишучи про мій концерт у Konzerthaus Berlin, назвав цю прекрасну увертюру Д. Верді “традиційним конем для забою”. Малося на увазі, що рідко який концерт Verdi-Gala чи Opern-Gala обходиться без цієї увертюри Д. Верді.
Мало того, вже навіть шанувальники пива “Stella Artois” мають регулярну нагоду засвоїти відомий мотив з цієї увертюри, що став рекламним хітом.
Після цього, здавалося б, важко здивувати і захопити слухача виконанням цієї популярної музики. Тим приємніше було почути (прочитати) в газеті не лише про “коня для забою”, а й про диригента “знавця Верді, що уникає рутини” (Мангаймер Морґен / Mannheimer Morgen)
Це, звичайно, приємно, хоча ще приємніше відчути розуміння твоїх старань і захоплену реакцію з боку публіки.
І все ж, задумуєшся – у чому секрет успіху при виконанні Верді і що таке рутина?
Відповідь банальна – у справжньому зрозумінні Верді і, відповідно, повноцінному відтворенні не лише його красивих мелодій, а у відтворенні чогось більшого - його геніальної драматургії. Лише у цьому випадку цей композитор стає не лише приємним, сентиментальним, банально-солодким, а грандіозним, монументальним і... чистим.
Це виглядає дивним, але часто оркестри, а точніше диригенти, навіть “великого калібру”, а не десь там у культурних провінціях світу, цього не можуть осягнути. У таких випадках увертюра Д. Верді стає “в’язанкою” солодких мелодій, ефектно доповнених чергуванням ff i pp (дуже голосно і дуже тихо) і абсолютно довільних!? темпів виконання. Саме це в першу чергу вбиває Верді - драматурга. Але ж саме в цьому – його найвища цінність і привабливість.
Нещодавно я завдав собі труду: переслухав на You Tube (хай це звучить банально) - трохи більше 10-ти виконань увертюр Д. Верді “Сила долі” і “Набукко”. Тут були і “метри” з “Metropolitan opera”, і з “Mariinsky” i “Staatsoper Wien” i менш реномовані майстри.
Так от - лише у 3-ох! випадках диригенти (оркестри) змогли відтворити ті темпи, що вказані Д. Верді в партитурі. І тільки у цих трьох виконаннях був справді Верді - не солодкий і банально-ефектний, а монументальний, пристрасний і піднесено-чистий!
Браво Мітропулос, Тосканіні і Муті!
У цих виконаннях ці хлопці поважали і любили не себе коштом Верді, а самого Д. Верді.
У всіх решті випадків усі ці своєвільні сповільнення, невиправдано зашвидкі бравурні епізоди, після чого останнє “ріu mosso” в “Силі долі” не виконується навіть в “Мет”, чи в “Маріїнці” - це все велика брехня, загорнута в пишну яскраву обгортку. І вже не має значення - чи диригент з паличкою, чи без, чи... з виколювачем до зубів у двох пальцях. (Мабуть цей “банальний Верді” на більше – не заслужив).
Але приємно, що навіть на You Tube деякі люди розрізняють –“що є що” насправді.
Хтось назвав You Tube – смітником. Щось в цьому мабуть є. Але ж сміття – невід’ємна частина нашого життя і сміття, як бачимо, буває і дуже коштовне.
Читайте далі:
Львівський диригент Мирон Юсипович випустив альбом увертюр
Опери Верді. «Феномен простоти». Роздуми.
Світ потребує музею для шедеврів Євгена Лисика
Світ потребує музею Лисика
21 вересня … відбувся круглий стіл «Євген Лисик: сучасне осмислення спадщини митця» з нагоди 80-ліття від дня народження Маестро»….
… прозвучали слова відомого оперного та симфонічного диригента Мирона Юсиповича. «… ім'я та доробок Євгена Лисика є бредом для Львова. Такого ніде в світі нема! Вже в самих його горизонтах закладена унікальна драматургія, що є конгеніальною драматургії в музиці… Він інтуітивно винайшов новий вид театру – живопис у звуці, або звук у візуалізації. Це справді може бути окремим жанром: поєднання музики, світла й зображення… Маю пропозицію: зробити кілька кроків у напрямку розвитку такого візуально-звукового театру, театру Євгена Лисика…», - сказав Мирон Юсипович, повідомивши, що генеральний директор Львівської опери запланував відзначити 80-річчя Євгена Лисика симфонічним концертом у декораціях Маестро.
Іще одним реалістичним у можливості виконання проектом стала пропозиція відомої львівської дослідниці мистецтва Наталії Космолінської випустити диск із репродукціями творів Лисика та записами оркестрової музики під диригуванням Мирона Юсиповича….
Що таке опера?
Що таке опера?
Формальну відповідь можна знайти в енциклопедії. Але хочу сказати не про історію чи формальні ознаки цього жанру, а про його Феномен. Під словом Феномен я розумію особливу емоційну суть цього жанру, завдяки чому опера залишалась потрібною людям упродовж 4-ох століть.
У Святому Письмі написано: “першим було Слово”. В опері “слово”, як самодостатня субстанція, несе змістову інформацію, творить фабулу і інтригу. Але “слово” здатне лише часково забезпечити усі ті потреби і здатності людини, якими вона володіє і які хоче задіяти у процесі сприйняття саме опери.
Тому, коли ефект дії ,,розумного слова” підсилюється емоційним ефектом музичних звуків у всій їх різноманітності, то це викликає у слухача зовсім інший стан і рівень емоцій, ніж той, що давало б саме ,,слово,,. Власне цього підсвідомо чекає і шукає слухач в опері.
Звичайно, “слово” і само по собі може описати ситуацію, спровокувати - спричинити певний емоційний стан слухача. Але піднести цей стан до рівня ейфорії саме ,,слово,, не взмозі. Музика ж спроможна цей, започаткований “словом” стан, розвинути, поглибити і, що найважливіше для людини, - дати можливість посмакувати цим станом протягом якогось часу. У цій ситуації значимість “розумного слова” відходить на другий план. Натомість мелодія, гармонія, фарби голосів і інструментів, ритми, темпи, – наче розробляють, доводять до найвищої експресії і кульмінації той емоційний стан слухача, що у певний момент був закладений “розумним словом”.
Слухач у цій ситуації співпереживає те, що відбувається на сцені, уже в більшій мірі не через “слово”, яке чує зі сцени, а через музику.
У класичних операх на цілу арію, яка звучить 3-6 хв., може припадати лише одне-два речення! Їх достатньо, щоб подати лише основну суть змісту. Усе решта, і це є головним і більш цінним, а саме - емоційний стан, породжений цим змістом - передається і виразно розробляється у музиці.
В арії Розіни з “Севільського цирульника” Дж. Россіні “Una voce poco fa...” слів небагато. Але скільки радості, захоплення, щасливого передчуття закоханої дівчини у її колоратурах і пасажах! А співаються вони на ... одному - двох словах.
Отже, в опері емоційний стан, як зернятко, лише започатковується “розумним словом”. Повнота ж розкриття цього стану, реальне приємне перебування у цьому стані і смакування ним у процесі розгортання музичної драматургії опери - це і є тим Феноменом опери, що робить її чимось особливо привабливим і унікальним.
Та існує один дуже важливий нюанс. Щоб відбувся цей Феномен, конче необхідним стає блискуче, або ж хоча б - високо-професійне виконання опери. В іншому випадку вона перетворюється у щось незрозуміле і часто просто огидне. І цей її Феномен, що є її квінтесенцією – просто не може відбутись.
У цьому жанрі володарюють дві крайності: блиск, або жалюгідність. Третього - середнього – не дано.
Концерт солістів Національної опери зі Львова
Львівські солісти в м. Ланцут
Останньою важливою подією цьогорічного Дня міста Ланцут (11 – 13 червня) був виступ Львівського Національного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької з програмою «Чар оперетки» у виконанню солістів та оркестру під батутою Мирона Юсиповича, який відбувся на відкритому повітрі….
Цікавою і несподіваною точкою програми було коли один з тенорів заспівав пісню „O mój rozmarynie“. Артист закликав публіку заспівати разом з ним…
Сповнений чарівності концерт був великою подією Дня міста Ланцут і з усіх подій притягнув найбільше учасників. Подія, яка зібрала численну аудиторію показала наскільки в нас існує запотребування на такий тип мистецького проекту, наскільки воно важливе для культури, освіти а також для вироблення смаку та культурної громадськості.
Хотілося б тільки, щоб такі події відбувалися набагато частіше, а відомі артисти могли гастролювати у м. Ланцут.
Anna Błachowicz-Wolny, Korespondent 24
Читайте далі:
Не злукавити! Не вкрасти! А жити окрилено і легко.
Пісня серця
Хочу, насамперед, висловити моє захоплення тими людьми, котрі, не зважаючи ні на які економічні негаразди і політичні кризи, розподіли і перерозподіли влади і посад на усіх рівнях, та усі ті екстремальні умови, що цим породжені, - усе ж продовжують активно виконувати свою високу і стратегічно-безцінну місію – дбати про розвиток і виховання наших дітей. Дбати не у паперових формулярах, наказах, звітах чи у пафосних зверненнях і клятвах з екранів. Отже, велике їм спасибі і велика шана!
Будучи запрошеним на цей Єпархіальний конкурс «Пісня серця – 2010» в Радехові в якості Голови журі, мав нагоду переконатися ще раз – як багато у нас обдарованих дітей і наскільки потрібна їм допомога, опіка і… порядність дорослих.
Чому про «порядність дорослих»?
Звичайно, мені, як професіоналу, пасувало б і було б легше сказати кілька слів про гарні дитячі голоси, про артистизм на сцені, про більш якісні і менш якісні мінус-фонограми, чи живий акомпанемент, … зрештою, про організацію цього конкурсу.
Але, говорячи саме про дитячий конкурс, відчуваю потребу застановитися на іншому аспекті. Це є наслідком недавнього мого досвіду, пов’язаного з іншим, більш реномованим і недитячим конкурсом міжнародного рівня, що відбувся у Львові. Це також спонукає глянути на саме поняття «конкурс» – як на віддзеркалення морально-етичної ситуації і атмосфери у країні.
Що таке конкурс?
Хтось сказав, що це – лотерея. Я категорично не згідний з таким визначенням. Воно вже з самого початку передбачає і оправдує нечесність, яку хтось, зовсім конкретний і зацікавлений, хоче оправдати і прикрити.
Нажаль, у більшій чи меншій мірі, цим грішать усі конкурси на світі. І все ж у більш цивілізованих країнах, де дійсно «працює» закон і демократія, де захищена людська гідність, цих зловживань менше. У скорумпованому ж наскрізь суспільстві чекати від будь-якого конкурсу справедливих результатів, які дійсно відображали б – хто є хто насправді – річ марна.
У такому суспільстві і конкурс на чергову районну «Міс», і Міжнародний конкурс, скажімо, оперних співаків, чи просто конкурс на вакансію, - перетворюється на конкурс протекцій, зв’язків чи … просто гаманців.
Для когось «зі сторони» виглядає дивним і незрозумілим той факт, що усі в цьому суспільстві бачать і розуміють цю порочність; про це говорять і нарікають і, де факто, не хочуть позбутись цього. Це всіх влаштовує у цьому хворому суспільстві. Різниця лише у «розмірі» . Хтось купує «Міс» за мільйон, хтось регалію за кілька тисяч, хтось «справку» в Жеку чи у лікаря за «червонець».
Результат же один – деградація і зневіра основної маси суспільства у можливості іншого способу існування і виживання.
Не дав, не домовився, не переступив через совість – залишився ні з чим. Нажаль, це реалія нашої Держави сьогодні. Не застарілі заводи і шахти, не колізії політичної боротьби, не чиясь ворожа рука ззовні не дають нам вилізти з болта. Найбільша трагедія – отруєний мозок обивателя на усіх щаблях суспільства. Щоб одужати – треба з чогось почати, на щось опертися.
Наша Церква у цій справі чи не остання надія і оплот у цій складній ситуації. Згаданий конкурс – цьому підтвердження. Почати ж кожен мусить на своєму місці, і чим вищий статус – тим більший обов’язок і відповідальність. Отже, Герой України – Народний артист – як Голова журі на міжнародному конкурсі, професор академії - як член екзаменаційної комісії на вступних іспитах і т. д. аж до Жеку, де видають «справки».
Наш обиватель і в першу чергу ті, кому дано трохи більше, мусять нарешті зрозуміти: яке це насправді велике задоволення і приємне пер життя – володіти владою чи можливостями чинити на свій розсуд, у момент істини «не злукавити», «не вкрасти»! Наступні дні живеться якось окрилено і легко. Бо перед очима не стоїть розчарований і зневірений уже в свої 10 років Івасик з чистим срібним голоском, якого ти «не помітив», бо Івасик приїхав на конкурс маршруткою, а не на «Лексусі» чи «Тойоті».
Не сумніваюся, що він ще не раз буде обдурений. Та, все ж, сьогодні він повірив, утвердився і вже не опустить крил так просто, буде працювати і боротись, бо буде знати – він не один.
І може світ у черговий раз не розминеться з якимось Карузо чи Маланюк.
Читайте далі…
Якби ж то тільки про любов…
Якби ж то тільки про любов
Компакт-диск став результатом співпраці Мирона Юсиповича із оркестром K&K Philharmoniker, який створила у 2002 році австрійська компанія DaCapo Musikmarketing (Пан Мирон диригував ним до 2007 року). До його складу входили кращі музиканти України, відібрані на конкурсній основі. Чотири аудіодиски цього оркестру давно продаються в Німеччині, Австрії, Швейцарії, а от в Україні видати такий диск не мали права. Мирон Юсипович із дружиною Оксаною здобули це право…
Щодо бажання, крім диригентської палички, взяти до рук перо і папір, пан Мирон скзазав так: «До написання віршів мене спонукали два стимули – малюнки моєї молодшої донечки і музика».
Читайте далі:
Оперний диригент презентував другу збірку поезії
Оперний диригент презентував другу збірку поезії
Друга збірка віршів диригента
Учора у львівському культурно-мистецькому центрі “Дзига” під модеруванням Юрія Кучерявого відбулася подвійна презентація CD та збірки віршів Мирона Юсиповича...
За словами диригента, для митця (і композитора зокрема) цінним моментом є страждання, яке будучи перелитим у твір робить його непроминальною художньою вартістю. “Страждали усі – Чайковський, Шуберт, Шопен, Глінка, Вагнер – кожен по-своєму і через щось своє особисте, але внаслідок цього маємо просвітлену музику, катарсис кохання. Для мене ж музика є одним із сильних стимулів до поезії”, - зізнався Мирон Юсипович, до нової збірки віршів котрого увійшли поетичні інтермецо на теми диригованих опер.
Читайте далі:
Симфонія у віршах від Мирона Юсиповича
Львівський диригент Мирон Юсипович випустив альбом увертюр
Юсипович випустив альбом увертюр
Новий альбом, продюсером якого виступив сам диригент Мирон Юсипович, охоплює музику Рихарда Вагнера, Джузеппе Верді, Джіякомо Пучіні, Жоржа Бізе, Руджеро Леонкавалло, Петра Чайковського, Михайла Глінки, Юлія Мейтуса та Миколи Лиценка. Ремастеринг у реальному часі здійснив Іван Огар...
Загалом Мирон Юсипович у львівському артистичному середовищі є яскравою постаттю, він збирає аншлаг на своїх концертних програмах, веде активне творче життя, небайдуже реагує на різні мистецькі події: від музейних виставок до нових театральних постановок. У кожній новій події він різко відкидає вияви поганого смаку, непрофесійність, брак відчуття міри та культури, - тобто кожного разу дивуючись, як у нашому житті можуть співіснувати повна байдужість, халтура та не професіональність одних із справжнім творчим натхненням і професіоналізмом інших, оцінює їх не за провінційними мірками, а за “гамбурзьким рахунком”.
Відомий український оперний співак Модест Менцинський
Відомий український тенор Модест Менцинський
Модест Менцинський (1975 – 1935 рр.) був відомим оперним співаком, який виступав по всій Європі. Його голос-тенор ідеально підходив для опер Вагнера і Менцинський всіх їх співав. За час роботи на сцені Модест Менцинський виконував всі основні чоловічі тенорові оперні ролі у великих оперних театрах по всій Європі. Пресові критики і публіка 1920-х і 1930-х років вважала Модест Менцинцького великим оперним співаком.
Читайте далі про відомого оперного співака Модеста Менцинцького
Опери Верді. «Феномен простоти». Роздуми.
Опера Верді
Недавні колізії (несподівані проблеми) у Метрополітен Опера у Нью-Йорку з оперою Д.Верді «La traviata» не є, зрештою, чимось аж надто надзвичайним. У цій ситуації доводиться ще раз згадати про так званий «феномен простоти» музики в операх Д. Верді. Зрештою це стосується не лише опер Верді, а й музики інших композиторів, і здебільшого – геніальних.
Отже, щодо складності самого диригування операми Д.Верді – жестикуляції руками, то ні «La traviata», ні жодна інша опера Д. Верді, включно з «Аїдою», «Отелло» чи «Фальстафом», - не дорівняються, скажімо, до «Історії солдата» І. Стравінського, чи навіть «Весни священної». У чому ж проблема?
Я не є прибічником чийогось висловлювання, що часом, погортавши якусь партитуру, «хочеться піти помити руки». Вважаю, якщо вказано не лише 2 літаври, 1 тарілка і великий барабан, а ще з десяток-два ударних інструментів, - то хтось хотів, усе-таки, цим щось сказати.
Доводилось також диригувати музикою, де композитор мав потребу використати (бо напевно інакше – не міг!?) усі розміри (тактування): від 1/8 до 12/8. Крім цього вони змінювались кожні один-два такти і у швидкому темпі! Признаюсь, у 20-30 років це для молодого диригента було цікаво і навіть не менш захоплююче, ніж диригування операми Д.Верді. Вже не було потреби шукати якогось іншого екстріму і викиду адреналіну. Щоправда, оркестранти не завжди радо поділяли моє захоплення… Але суть не в цьому. Тобто – не в кількості затрачених диригентом і музикантами зусиль для виконання перенасиченої складної партитури. Суть – у художньому результаті-ефекті. Саме він може переконати публіку. Її не цікавить кількість репетицій, кількість інструментів в оркестрі, ритмічна і інтонаційна складність і… мокрий фрак диригента. Не цікавить тому, що це всього лиш засоби, що повинні дати художній результат. Саме його люди шукають у концертному залі чи оперному театрі. І не лише у операх Д.Верді.
Іронія у тому, що саме ці засоби часом стають вигідною алібі-схованкою для диригента чи музиканта. Коли виконавець не розуміє тонкості і простори, яка є –геніальною, то йому нема що сказати з художньої сторони. Ось тоді можна сховатись, як у захаращеному лісі, за усіма чисельними труднощами, якими нафарширована «складна» невердіївська партитура. Героїчний процес подолання цих труднощів диригентом підмінює щось вище і цінніше – процес художній. І це вже – сухе пусте ремесло. Хоч, можливо, і високоякісне. Але не за ним приходить більшість слухачів.
Волію перейтися по чистому, незахаращеному сонячному лісі. Це правда – сховатись тут важче. Так, воно дуже просте – це вердіївське «ум-па-па-па», яке супроводжує «Addio, del passato beі sognі ridenti» умираючої Віолетти у 3-ому акті опери Д. Верді «Травіата».
Але ще це – дуже зворушливо, чуттєво і тонко, – якщо за пультом – художник, і … примітивно, пусто і нудно, якщо за пультом ремісник. За «ум-па-па» в операх Д.Верді - сховатись важко!
І саме у цьому, на мою думку, суть проблеми.
Читайте далі:
Гала концерт на вшанування пам’яті Ірини Маланюк
Іра Маланюк гала концерт 2010
…відбудеться гала-концерт на вшанування пам’яті оперної співачки світової слави, уродженки нашого міста Ірини Маланюк...
Диригент – заслужений артист України Мирон Юсипович...
Ірина Маланюк (29.01.1919, м. Станиславів, тепер Івано-Франківськ – 25.02.2009, м.Цірль, Австрія) ... Володіла голосом широкого діапазону, незвичайного тембру, сили і гнучкості, найвищою технікою співу, винятковим артистичним обдаруванням. Здобула визнання блискучої вагнеристки. Оперну кар’єру завершила у 50 років. Неабияку популярність здобула і як камерна співачка. Виступала з концертами в багатьох містах Західної Європи та на американському континенті (США, Канада). У 1965 р. австрійський уряд нагородив її “Почесним хрестом у галузі мистецтва та науки першого ступеня” („Österreichischer Ehrenkreuz für Wissenschaft und Kunst Ersten Klasse“).
Читайте далі:
Вікова відповідність Недди в опері «Паяци» бажана
Недда в опері «Паяци»
Опера Р. Леонкавалло «Паяци» належить до тих, де вікова відповідність співаків до їх персонажів є дуже бажаною.
Не можна ставити «Аїду» Д. Верді, не маючи справжнього сопрано – Аїди. Тобто саме співачки з відповідними голосовими даними і відповідною вокальною майстерністю. Те, що ефіопська принцеса буде не зовсім юною і не конче конкуруватиме з дівчатками з Fashion-TV, – тут буде не обов’язковим і не головним аргументом. Бо ні довгі ноги, ні будь-що інше цього разу не перевершить краси ніжно-еротичних тріолей Аїди у її сцені з Радамесом на березі Нілу, вночі, у 3-тій дії опери.
Зовсім інша ситуація з Неддою, іншою оперною героїнею з опери Р. Леонкавалло «Паяци».
У цьому випадку на сцені, все-таки, конче мусить бути молоде «дівчисько». Лише красивому голосу і виразному співу публіка не повірить. Недда в «Паяцах» Р. Леонкавалло мусить бути проворною, зграбною і молодою. Можна піти на деякі компроміси з цього огляду щодо інших персонажів у «Паяцах» - Каніо, Тоніо, Беппо. І все ж без закоханого - саме дівчиська-Недди та ще такого ж Сільвіо – жодним старанням і стражданням драматичного Каніо-тенора ніхто по-справжньому не повірить. Тут мусить бути оте ,,VERO” – не лише для вуха слухача, а й для його очей.
Приємно було працювати саме з такою Неддою – Веронікою Коломіщевою на виставі «Паяци» Р. Леонкавалло 17 квітня 2010 у Львівській Опері.
Симфонія №96 Йозефа Гайдна у м. Ольштин, Польща
Концерт симфонічної музики, Ольштин (Польща)
Виконання симфонії Йозефа Гайдна №96 з оркестром Вармінсько-Мазурської Філармонії у м. Ольштин (Польща) 19.03.2010 р. дало велике задоволення від роботи з оркестром і сатисфакцію від реакції з боку публіки.
А ще, вже не вперше, привело до думки: це так природно і навіть конче необхідно людині – час від часу пережити відчуття гармонії форм і співзвуч – чітких, логічних, передбачуваних на підсвідомому рівні. Це те, що творить душевну рівновагу, до якої людина прагне.
Тут слухач не мусить «працювати», бо ці співзвуччя, організовані у гармонійні вишліфовані форми, самі вливаються в його душу і мозок.
Листаючи партитуру Й. Гайдна, можна безкінечно захоплюватись фантазією, гумором, відчуттям міри і витонченим смаком цього великого «гурмана». І все це без «fff» чи «ffffff» і з геніально-,,скромним’’ складом оркестру.
Напевно, прагнення постійного збільшення дози гостроти і грубої сили емоцій, - не що інше, як наша людська природа.
Так ми прийшли до гігантських децибел, гігантських і не завжди гармонійних форм, зрештою – від повільних карет до надшвидких аеробусів і, що гірше, від гарматного ядра до водневої бомби… І все-одно - цього чомусь замало.
І от раптом, можливо через щасливий збіг обставин (партитура 96-ї потрапила до рук випадково), приходиш до висновку: ось те, чого тобі насправді зараз треба – скромні 23 хвилин симфонії позачасово мудрого Йозефа Гайдна. І так хочеться ще комусь дати відчути це чудове відкриття!
Ольштинських музикантів попровадить диригент з України
Концерт у Ольштині, Польща
Запрошуємо Вас в Ольштинську філармонію на концерт присвячений 35-літтю артистичної діяльності Артура Міляна. Дириґує Мирон Юсипович зі Львова.
Провінційність у «Золотій Опері»
Пам'яті співачки Іри Маланюк
Провінційність – як відображення поганого смаку, непрофесійності, браку відчуття міри та культури вцілому
Саме про такі «категорії» подумалося після, та під час концерту, присвяченого пам’яті української співачки Іри Маланюк, що відбувся 28 лютого у Львівському національному театрі опери та балету ім. С. Крушельницької.
Попри усі старання виконавців – оркестру, хору, солістів, диригента, чия праця цього вечора була гідно оцінена захопленими «браво» і оплесками напівпорожнього залу «Золотої Опери» (як було сказано), - загальне враження усе-таки, викликало подив і нерозуміння: Як у такому театрі може співіснувати справжнє творче натхнення і професіоналізм одних – і повна байдужість, халтура та непрофесіональність – інших.
Складалось враження, що у Львівському національному оперному театрі цього вечора концерт обслуговувала заїжджа випадкова бригада, постійне місце праці якої – сільський клуб у глухому селі, де на господарстві є один мікрофон, одна розетка та ще конферансьє, що мріяв про «велику сцену», та … не склалося.
Але чому має страждати співак, музикант, слухач, зрештою … Моцарт і Вагнер, які «перевертались у труні»?
Читайте далі:
Тенори, баси, молоді співаки та конкурси
«У звуках – про любов!» до Дня Св. Валентина
«У звуках – про любов» у Львівській філармонії
Любовні арії, любовні дуети, неаполітанські та українські любовні пісні – це саме те, чим вдалося «заманити» публіку у зал Львівської державної філармонії 14 лютого 2010 року. Великий концерт до Дня Св. Валентина – давня моя мрія. І не тому, що мощі цього великомученика покояться у католицькому храмі (1502 р.) у Самборі, де пройшли моє дитинство і частково юність.
«У звуках – про любов!» - це дуже вдячна тема. Бо якщо взяти оперу чи балетний жанр, то це майже на 100% саме про це.
Щоправда, я мав амбіцію не піти спрощеним банальним шляхом – виконання лише відомих оперних любовних арій, дуетів, неаполітанських та популярних серед публіки українських пісень про кохання.
Було вирішено «ризикнути» і цій на 75% молодій публіці (18-25 років) запропонувати такі невідомі їй смако…. як «Любовна смерть Ізольди» Р. Вагнера, «Вальс-фантазію» М. Глінки, симфонічний фрагмент з 3 акту опери Д. Пучіні «Мадам Батерфляй», та ще пристрасне Адажіо з балету «Спартак» А. Хачатуряна. Усе це було «приправлене» поетичними рядками (текстами), з моєї нової поетичної збірки (див. 9 жовтня 2009).
І от! Ефект перевершив сподівання. Найбільша моя сатисфакція: Умираюча Ізольда здобула не менше бурхливих оплесків, ніж давно і добре всім знайомий Калаф з його блискучим «vincevo» («Турандот» Д. Пучіні). Не менш приємною несподіванкою став і той факт, що у залі був повний аншлаг і рекордний фінансовий збір, що у 7 (!) разів перевищив традиційну скромну цифру – виручку з концерту Львівської філармонії, що переважно тут буває.
У Львові – є слухач! І, що важливо, це не лише люди старшого віку, а й молодь. Секрет успіху – у «справжності» того, що і як пропонуєш цьому перспективному контингенту, незараженому іще снобізмом і фальшю. Вони потребують справжній якісний продукт, а не сіреньку якість, замасковану під вивіскою елітарності, фальшивих регалій та пустого снобізму.
Аїда в одноіменній опері Дж. Верді
Аїда на сцені Львівського театру
Щоразу, диригуючи оперу «Аїда» Д. Верді, перед початком третьої дії, де Аїда має свою знамениту сцену “Qui Radames verra!..”, відчуваю більше хвилювання, ніж перед будь-яким іншим епізодом цієї великої опери, і навіть не лише цієї.
У першій і другій дії опери “Aida” можна переконати глядача і блиском оркестру, і грандіозністю ансамблевих сцен з хором, блискучими танцями, пишними декораціями… Зрештою, якщо дозволяють можливості , можна вивести на сцену чи площу коней, верблюдів і навіть слонів …
І от починається дія третя!
На сцені – напівтемрява. Десь далеко за кулісами (на другому березі Нілу) співає хор. На сцені один –двоє, максимум - троє солістів, завданням яких є – втримати і навіть ще підвищити досягнутий у перших двох діях опери тонус спектаклю. І це завдання непросте.
Найбільше це стосується сопрано- Аїди. Її сцена (Romanza-Aida) на початку третьої дії - чи не найважча, але і найпрекрасніша серед усіх сопранових сольних фрагментів в операх Д. Верді. Надзвичайно колоритна в оркестрі, дуже драматична, хоч більша частина її виконується “РР” (дуже тихо)- “Р” (тихо).
Ця музика дуже тонка і чуттєва. Вокальна партія вимагає досконалого володіння голосом, тонким смаком і великим драматичним хистом.
Музика тут феноменально гармоніює з дуже поетичним виразним словесним текстом (“O cieli azzurri, o dolci aure native…” – “О небеса лазурові, о ніжні рідні вітри…”), як, зрештою, і далі в дуеті Аїди та Радамеса, (“In estasi beate…” – “в екстазах прекрасних зіллємось…”).
Тонкий аромат цієї сцени ефектно контрастує з блиском і помпезністю фіналу попередньої другої дії.
Жорстока іронія криється в тому, що увесь блиск і гучний тріумф, «здобуті» у першій та другій діях, можуть бути вщент розвіяні, зруйновані і знецінені у третій дії, якщо у розпорядженні театру немає справжньої Аїди – сопрано.
Це жорстока реалія цієї геніальної опери. Але це ще більше підсилює інтерес і азарт публіки саме до цієї опери Д. Верді.
Без коней і слонів «Аїду» можна показувати. Без доброго сопрано – ніколи!
Читайте далі:
Що приваблює західного слухача в російських операх?
Сцена з російської опери
Чому серед великої кількості (кількох десятків назв!) російських опер, лише кілька з них здобули популярність на Заході і більш-менш періодично ставляться у Західних оперних театрах?
Знаючи досить добре російський репертуар, можу стверджувати, що визначальною причиною тут не є різниця в якості самої музики чи лібрето цих оперних творів. Навпаки - часом буває дуже шкода, що світ не знає і не слухає котрогось з цих оперних шедеврів, котрий принаймні не поступається тим – більш популярним.
Гадаю, тут ідеться про більшу, або меншу наявність особливого феномену “російськості”. Саме він передбачає дещо унікальну специфіку емоцій і способу мислення взагалі.
Західних європейців практично не цікавлять такі назви як “Снігурочка”, “Майська ніч” і навіть “Царева наречена” Н. Римського-Корсакова.
Їх також мало цікавить “Іоланта”, “Чародійка” чи навіть “Мазепа” П. І. Чайковського. Не набагато більшої популярності тут здобув і “Князь Ігор” А. П. Бородіна.
Насправді у цих упосліджених на Заході російських операх є не менше виразних мелодій для солістів, пишних хорових епізодів, гострого драматизму, вишуканості оркестрової партитури.
Натомість, більша увага віддана лише кільком російським операм. А саме: “Євгеній Онєгін”, “Пікова дама” П. І. Чайковського, та ще “Борис Годунов” та “Хованщина” М.П. Мусоргського.
Задаю собі питання – чому?
Слухача чомусь менше цікавить відшліфований мелодизм арій з “Івана Сусаніна”,, Руслана і Людмили,, М.І. Глінки, ліризм “Снігурочки”, чи тої ж “Царевої нареченої” Н. Римського-Корсакова. Як, зрештою, і надзвичайно вишуканий колоритний оркестр в партитурах Н. Римського-Корсакова - одного з кращих майстрів оркестру у світі.
Можливо, відповідь криється у потребі західного слухача знайти у російській опері, як і в російській музиці взагалі – щось специфічно російське. Щось таке, чого немає у них в їх західній комфортній і естетичній виваженості.
Якщо ж хочеться посмакувати вишуканими приємними мелодіями, то можна отримати це, пішовши на Верді, Доніцетті чи Белліні. Доброго настрою і блиску колоратур можна отримати від Россіні. Усього разом – від геніального Моцарта. Неземну велич колізій і чистоту срібла високих скрипок можна знайти на вагнерівських виставах…
Чого ж європеєць чекає тут, у цих кількох російських операх?
Мабуть того, що їх, до певної міри, об’єднує – специфічного емоційно-психологічного стану і настрою. Настрою важкого, часто гнітючого і, як не дивно, притягального.
Це те, що є чимось типово російським, притаманним для людей у першу чергу саме з цієї частини Землі. Це те, чого і самі росіяни пояснити до кінця не можуть: «Это надо почувствовать».
Свого часу я жив у Ленінграді (тепер Санкт-Петербурзі), де диригував у тодішньому «Кіровському» (тепер «Маріїнському»). Назавжди я запам’ятав важке «свинцеве» холодне небо, «угрюмиє» (понурі) обличчя і якось тоді підсвідомо розумів свого знайомого тамтешнього приятеля.
Час від часу він телефонував до мене. Пропонував зустрітись, взяти бутилку водки, випити (майже без закуски), «послушать 6-тую симфонию Чайковского и поплакать».
Я не розумів: чому «поплакать»? Відповідь була: «а потому что – тоска!»
Ця тоска – це те, щось до кінця незрозуміле і не обов’язково пов’язане з обставинами життя і конкретними його проблемами.
Це – потреба. Саме це накладає відбиток на емоції, ментальність, що відображається в музиці цих геніальних Чайковського і Мусоргського. І це вже щось, що не лише відганяє і відлякує слухача, а й притягує його, як удав кролика.
Напевно, часом у невеликій дозі це стає потрібним і для врівноважених респектабельних європейців. Можливо – не часто, та все ж …
Читайте далі:
«Іоланта» - остання опера П. Чайковського
Прояви атеїзму усунуті з «Іоланти» П. Чайковського
«Царева наречена» – не антиросійська вистава, а антитоталітарна
Абігаїлль у опері Д. Верді «Набукко»
Абігаїлль у опері Д. Верді «Набукко»
Досягти перфекції у всіх компонентах, що складають оперну виставу - річ непроста. Скоріше – майже неможлива, якщо ця вистава ставиться у театрі з обмеженими можливостями щодо ангажування кращих співаків світового рівня – виконавців головних партій.
І все ж, при відповідних стараннях і деякому щасливому збігові обставин, «момент істини» може статись і не лише на одній з 3-ох чи 5-ти «потужних» світових оперних сцен. Хоч і тут не все так «безхмарно» - голос – річ тонка і капризна і, мабуть, у цьому теж є свій особливий шарм цього блискучого і живого жанру – опери. Адже був свідком, як моляться (хрестяться) аїди, чи радамеси перед виходом на сцену не лише Львівського оперного театру…
Це особливо піднесене почуття і збудження для диригента, оркестру, партнерів на сцені і в кінцевому результаті – публіки, коли Абігаїлль, перебуваючи у чудовій вокальній формі і, виглядаючи на 30-35 років, - наче хижа самовпевнена кішка мишкою, - «бавиться» блискучими пружними пасажами і 2-ох октавними крайніми стрибками (ох, уже ця Стреппоні!..) у своїй вихідній сцені з 1-го акту у «Набукко» Д. Верді.
І коли це виглядає – не як вокальний «exersis», а дійсно передає її агресію, напористість і …задоволення від самої себе, чи витончено і трохи іронічно «мріє» на mezzovoce в Арії 2-го акту, легко доходячи до верхнього «С».
Щось подібне відбувалось на виставі «Набукко», де партію Абігаїлль виконувала Людмила Савчук, 20.12.2009 на сцені Львівської опери.
Отже, йдеться про щось більше ніж голос і нотний текст. Ідеться про відповідність не лише голосу співака для самої ролі, а також про відповідність темпераменту, психіки, зрештою… інтелекту співака, який або лише відспіває, витримуючи усталені традиції і штампи, або без фальші дійсно «поцілить» у характер свого героя і по-справжньому переконає усіх і, зокрема, публіку, та буде мати щирий успіх.
Без «залізобетонних» фермат і ефектних колоратур – опера не буде оперою! Але потрібно ще щось більше. Саме за цим шукає публіка і саме цього часто не вистачає у цьому жанрі. У Пучіні з цим – трохи легше. У Верді ж ця проблема набуває особливої гостроти.
Духовну кантату Баха виконала сопрано Наталія Дитюк
Баха Кантату №84 виконала сопрано Наталія Дитюк
Ідея виконання «Кавової кантати» Й.С. Баха (дивись 27.11.2009) стала поштовхом до виконання на сцені Львівської державної філармонії іншої кантати Баха – № 84... силами камерного оркестру "Віртуози Львова" з солісткою-сопрано - Наталією Дитюк.
Заміна "театральної" світської "кавової" на духовну №84, була деяким ризиком, враховуючи відсутність традиції слухання кантат Баха на цих теренах. У недавні сов'єтські часи виконувати і слухати музику Баха на тексти Святого Письма - була річ немислима!
Отже, прем'єра пройшла успішно. І не лише завдяки пристойному виконанню арій та речитативів Наталею Дитюк чи завдяки виразному музикуванню соліста - гобоїста ( Тарас Нестер ) і "Віртуозів Львова", а і завдяки цікавій модерації (Інна Павлюк), до чого я особисто серйозно "приклався" і, що дало хороший результат.
Так званій непідготованій публіці - не у Храмі з його відповідною атмосферою, а на сцені філармонії, була дана цікава і "жива" інформація про великого Баха - живу людину, про сам текст арій кантати - теж дуже емоційний, живий і людський.
Напевно, не один слухач в залі цього вечора зробив для себе відкриття, що Й.С. Бах - не геніальний і все ж таки сухий ідол, а живий духовний геній, що дав нам відчути гармонію і глибину духовного слова і музики.
Важко усвідомити і уявити в наш час феномен «плодовитості» композитора і його працездатності. Адже згідно контракту Бах протягом церковного року щонеділі зобов’язаний був представити нову кантату, підготувати її з музикантами і виконати.
Отже, 59 «обов’язкових» духовних кантат за рік!
Крім цього ще писались «обов’язкові» світські, на котрі отримував регулярні замовлення від сановитого роботодавця, а ще ж уся інша музика…Неймовірно! Але він – Й. С. Бах!
В опері «Іоланта» П. Чайковського дебютували молоді співаки
Молоді оперні співаки в опері «Іоланта»
Для молодого співака, оперного баса, перше виконання партії Короля Rene в опері П. Чайковського «Іоланта» - є значним кроком у його кар'єрі.
Хоча сама «Іоланта» - одноактна опера, що триває 1 год. 20 хв., а патрія Короля Rene за протяжністю (величиною) не дорівняється до інших «класичних» патрій з «джентльменського набору» ведучих оперних басів, як от: цар Борис у «Борисі Годунові», чи Досіфей у «Хованщині» Модеста Мусорсгського; так само як і король Філіп, чи Захарія у вердіївських «Дон Карлосі» і «Набукко», все ж – Король Rene – це показник найвищого щабля в оперно-вокальній ієрархії. І це під силу лише справжньому оперному басу. Справа не лише в задіянні повного діапазону голосу: від нижнього «f» до верхнього «f», які мусять якісно прозвучати в арії, а і у емоційній насиченості усієї партії Короля Rene і його центрального місця в опері «Іоланта».
Молодий співак Ігор Назаров, соліст Львівської Опери з успіхом дебютував у цій складній ролі у «Іоланті» 6 грудня 2009 р. Інший дебютант цього вечора – сама Іоланта, яку переконливо показала молода співачка Вероніка Коломіщева.
Сюжет опери «Сільська честь»
Фінальна сцена в «Сільській честі»
На світовому оперному Олімпі ім’я П’єтро Масканьї, можливо, дещо губиться серед титанів-колег, як-от: Вагнер, Верді, Пучіні або ж геніальних Моцарта, Россіні…
І все ж, без цієї маленької, але дуже коштовної перлини – «Кавалерії Рустікани», українською «Сільської честі», світова оперна скарбниця була б неповною.
Зміст «Сільської честі» П. Масканньї легко доступний в Інтернеті, різними мовами. Проте, значно трудніше знайти його українською.
Нижче, ви можете прочитати сюжет «Сільської честі», переглянути зображення і фотографії окремих епізодів опери, прослухати чи продивитися музичну інтерлюдію "Інтермеццо" у такому вигляді, як ця опера виконується у Львівському Оперному Театрі у Львові.
Що ж до фабули чи змісту, то це все теж дуже по-оперному в кращому розумінні цього слова: любов, щирість, жаль, ревність, зрада, нестримність, впертість, пиха…
На наступному фестивалі – Й.С. Баха «Кавова кантата»
«Кавова кантата» Баха у Львові
Яка музика повинна звучати на Фестивалі бринзі у Рахові? Звичайно ж - різна, але Троїсті Музики з яскравим гуцульським колоритом - неодмінно.
Колоритними і доречними виглядають народні фольклорні "Капелі" - оркестри з маршами і польками у "придатку" до доброго пива десь на Октоберфесті в Баварії...
Але хто і яку музику мав би виконувати на "Фестивалі кави" у кавовій столиці України Львові? Ну, звичайно ж, - «Кавову кантату» Й.С. Баха!
На жаль, у 2009 році цього ще не сталося, але повинно статись у 2010 - на наступному щорічному фестивалі.
Тенори, баси, молоді співаки та конкурси
Молодий оперний співак – Євген Орлов
Заспівати партію Водемона («Іоланта» П. І. Чайковського) на 3-ому турі IV Міжнародного конкурсу оперних співаків ім. Соломії Крушельницької на сцені Львівської Опери мали бажання 12 (!) тенорів.
На мій превеликий жаль жодному з них не довелось цього зробити. І не тому, що не мали достатніх вокальних даних, чи погано показувались на 1-ому і 2-ому турах конкурсу.
Звичайно, були кращі, були гірші, але якщо тенор-соліст Національної Опери у 2-ому турі конкурсу окрім усіх інших позитивних своїх сторін, ще й без проблем в арії Фауста (Ш. Гуно «Фауст») «бере» верхнє «До», тримає «фермату» і робить ще й «філіровку», і … не проходить на 3-ій тур конкурсу, то це і дивно, і сумно, і… соромно.
Постає питання: що таке «криза оперних чоловічих голосів», про що так люблять і так модно говорити. На мою думку, криза не голосів, а чогось іншого, і навколишні умови життя у ХХІ столітті і екологія тут ні до чого.
Отже, довелось задовольнитись лише чудовим басом у партії короля Рене, якого виконав молодий співак Євген Орлов. Це справжній центральний і, з багатим тембром, бас.
І вік його – лише 26 ! років.
Ну що ж? Не можна все мати у житті…
Симфонія у віршах від Мирона Юсиповича
Симфонія у віршах від Мирона Юсиповича
Відбулася презентація першої поетичної збірки «Чи варто скрипку в руки брати…» відомого львівського музиканта, диригента Національного театру опери та балету ім. С. Крушельницької Мирона Юсиповича…
Мирон Юсипович … посвятив присутніх у таємниці диригентського мистецтва, розповів про гастролі з оркестом країнами Європи…
Назву збірки «Чи варто скрипку в руки брати…» автор пояснив так: «Кожен повинен професійно займатися своєю справою… Якщо у тебе нема дару до музики, то скрипки в руки не варто брати.»
Молоді оперні співаки та конкурси
Конкурс оперних співаків ім. Соломії Крушельницької
Що дає молодому оперному співаку участь у Міжнародному конкурсі?
Навіть беручи до увагу колізії (специфічні моменти, негативні тенденції), що мали місце на IV Міжнародному конкурсі оперних співаків ім. С. Крушельницької у Львові, Україна, хочу сказати, що користь для кожного учасника все ж таки є.
Якщо не здобувається лауреатство, то здобувається досвід, і досвід – якщо не артистично-мистецький, то, у всякому разі, - життєвий. Є можливість порівняти, оцінити реально свої можливості і перспективи.
Є ще також можливість для одних – загартуватись морально-психологічно, зустрівшись з фальшю і цинізмом, і для других – розчаруватись і зневіритись (зламатись).
Для мене, як для диригента, і, зрештою, просто людини, важливим є питання: чи до категорії тих зневірених і зламаних потраплять лише слабообдаровані, безперспективні молоді люди, чи ми стаємо свідками знищення яскравих особистостей, котрі мають великий талант, але також «тонку чутливу шкіру», що не обов’язково витримає безвзглядну брутальність і цинізм тих, хто «вирішує» їх долю.
Напевно, рівень Міжнародного конкурсу виражається не у розмірі преміального фонду, у першу чергу, а у компетентності, професіоналізмі – і, відповідно, рівні етично-моральних норм і принципів тих людей, котрі «вирішують», тобто – Жюрі. Беззаперечно виглядає закономірність – чим більше скрумпована країна, - тим більше корупції на конкурсі, що проходить у цій країні.
Я дуже сподіваюсь, що та молода сопраністка з США, яка підкорила своєю Манон з «Манон Леско» Дж. Пуччіні на першому турі конкурсу усіх слухачів і була брутально викинута з другого туру, а також той тенор з України, котрий натхненно і щиро виконав арію Фауста з «Фауст» Ш. Гуно, і, ніби бавлячись, під кінець «поставив» верхнє «До» на ферматі, та ще й зробив філіровку (затихання) на цій крайній ноті (!), - не втратять запалу і інтересу до мистецтва співу і життя в мистецтві взагалі.
Лиш досвід їх буде: це не той конкурс і не та країна, куди слід їхати на конкурси. Отже, IV Міжнародний конкурс оперних співаків ім. С. Крушельницької, - завершився. Окрім радості від почутих нових гарних голосів, на жаль, залишається гірке відчуття суму і сорому.
І все ж, як добре, що хтось хоче і може співати, і, що у світі є і інші конкурси, які відкривають нові таланти і стають трампліном для нових справжніх зірок.
Овації публіки приємні, але чи був «чарівний вінець» Аїди?
Публіка у Львівській опері
Був «сі-бемоль» - потужний і стабільний в кінці Романсу Радамеса. І… не було оплесків. Чому?.. Бо не було «небесної Аїди», не було «чарівного вінця з світла і квітів» і всього іншого, про що мріяв Верді, коли натхненно писав свою «Аїду».
Цього вечора я диригував її у Львівській Опері в 70-й раз! Радамес співав – у 58-й, а Амнеріс – лише 4-й.
А у залі був повний аншлаг і більшість з них, напевно, слухали «Аїду» вперше. Зрештою, ми їх не розчарували. Все скінчилось стоячими оваціями, але як же все-таки приємно, коли сі-бемоль тенора на початку опери – не спортивний рекорд, а вінець натхнення!.. Тоді і «тріумфальний марш» у 2-ому акті звучить бадьоріше.
«Чи варто скрипку в руки брати?»
Презентація віршів Мирона Юсиповича
Поява моєї збірки віршів, звичайно ж, стала якщо не шоком, то великою несподіванкою для усіх моїх колег і знайомих.
Але ж це не зле – когось приємно часом здивувати. Це краще, ніж розчарувати.
Як? Чому? Від коли? На ці і інші запитання довелось відповідати на презентації моєї збірки «Чи варто скрипку в руки брати?» 9-го жовтня у мистецькому центрі «Дзиґа» у Львові.
З почутого мною на цій «вечірці» найбільше запам’яталось одне висловлювання щодо моїх віршів: «Ці тексти дуже експресивні і емоційні, але у той же час дуже строго організовані».
Що ж, не зле. А як для диригента, то таке поєднання, напевно, ідеальне. Ну, принаймні, не найгірше.
«Міжнародний день музики»
Поклон в Міжнародний день музики
«Міжнародний День Музики» - свято започатковане Міжнародним комітетом музики за посередництвом Єгуді Менугіна, яке з 1975 року припадає на 1 жовтня. Цього року (2009) мені довелось відзначати не в найгірший спосіб –диригуючи у Львівській опері «Набукко» Дж. Верді. Хоч зал і не був заповнений до кінця, все ж, атмосфера була досить піднесена і публіка добре реагувала на наші старання.
Цей спектакль у репертуарі Львівської Опери асоціюється мені з старим фраком – добре скроєним, добре зшитим, і хоч уже й не новим, але якщо його щоразу підчистити і підпрасувати – він «сидить» і блищить краще ніж ці інші новіші і свіжіші. Отак! Від кравця багато залежить. Англійське сукно само по собі ще справи не вирішує. А фракові вже скоро 10 років!
Тому ще приємніше почути захоплені висловлювання після цієї вистави від якогось музикального «спеця» з Відня, чи меломанів зі стажем з Лондона – як це було цього разу.
«Іоланта» - остання опера П. Чайковського
Заключна сцена з опери «Іоланта»
«Іоланту», серед інших опер П. Чайковського люблю найбільше, хоч доводилось ставити і диригувати й іншими його операми.
Справа не лише в музиці цієї опери. Скоріш навпаки – літературне першоджерело у даному випадку повело композитора в іншому напрямку – дорогою душевної рівноваги, позитивного осмислення життя, умиротворення, і все це при збереженні максимальної виразності, пристрасті і навіть екзальтації, що так характерно для Чайковського. В «Іоланті», по суті, було те, до чого Чайковський прагнув більшу частину свого життя і без чого страждав до останніх днів свого життя.
За два роки до смерті, на якийсь короткий час відступив зловісний «фатум», розвіялись важкі свинцеві хмари промерзлого Петербурга «Пікової дами» (1890) і прийшло просвітлення, яке породило цю, зовсім іншу «світлу музику».
Напевно, в останні роки життя людина більш відкрита до умиротворення, гармонії і спокою.
Роль і значення релігійного факту тут – незаперечна і …незамінна. «Побачити» і «почути» те, що протягом усього життя було поруч і чого не бачив серед вічної гонитви і суєти, оту «Благость Божою безконечну», якій «ні в чому пределов нет», - побачити їх і задовольнитися цим, - ось смисл і гарантія щастя.
Але це, як виглядає, само не приходить і, якщо не прагнути це зрозуміти, то свинцеві хмари…Хмари зловісного «Fatuma» знову закриють сонце і пригнітять воскреслу ( ожившу), на якусь мить, страждаючу Душу.
Так, «Іоланту» П. Чайковський закінчив у 1892 р., але вже в 1893 – тяжкий сі-мінор 6-ої «Патетичної» і …смерть композитора.
Прояви атеїзму усунуті з «Іоланти» П. Чайковського
«Іоланта» у львівській опері
Відновлюючи після більш як дворічної перерви у репертуарі Львівської Опери «Іоланту» П. Чайковського, знову відчув особливість цього шедевру.
Цікаво, що у радянські часи ця опера активно ставилась з зміненим текстом.
Все, що стосувалось релігійних моментів у лібретто і християнських моральних цінностей, що є основою ключових епізодів опери, безжально затушовувалось і підмінялось «новим» - нерелігійно-абстрактним текстом.
Отже, в фіналі опери звучав не гімн Всевишньому- «Хвала Тебе!», а … світу, як фізичному явищу: «прославим свет, источник всяких благ!» і у партері на останніх акордах засвічували бра, люстри…
Як добре, що це вже минуло.
Конкурс на кращу книгу – 16 Форум видавців
Конкурс на кращу книгу 2009, Олександра Коваль, Мирон Юсипович
Для мене як члена журі конкуру на кращу книгу, що проходив під час 16–го Форуму Видавців 2009 року у Львові, пріоритетом стали не шикарні дорогі видання на мистецьку українську тематику, здебільшого якісні щодо «форми» і ґрунтовні щодо змісту, і, безумовно, цінні і важливі…
Все ж більшу увагу привернули кілька книг у скромних сучасних палітурках, які останніми роками стали бестселерами у Західному світі, і тепер вперше українською мовою видані в Україні. Мова йде про таких авторів як Едвард Лукас, Елен Блан, давно знайомий в Європі і Астольф де Кюстін.
Це все дуже актуальний і дещо незвичний для сьогоднішнього українця матеріал, котрий дає змогу йому тверезо глянути на непросте сьогодення, зробити переоцінки деяких речей, стерти білі плями, позбутися рожевих ілюзій і згадати: у житті немає нічого випадкового. Є причини і наслідки.
На такі самі думки наводить і щойно видана антологія української літератури Юрія Лавріненка, що вперше видавалась у Мюнхені 1959 року, як і зараз під назвою «Розстріляне відродження».
Коріння проблем сьогоднішньої України стає краще зрозумілим, коли довідуєшся, що з 259 українських письменників і поетів, котрі друкувались в СРСР до 1930-го року, після 1938 р. залишилося в живих лише 37(!!!). Ті, що зникли, були або розстріляні або покінчили самогубством, або ж згинули в Сибіру. Але ж еліта нації – не лише літератори; і доля їх, і статистика щодо них – приблизно така ж сама.
Таке «учора» не могло не «відгукнутися» у нашому «сьогодні».
І все ж, ця жахлива правда на сьогодні – це вже лише констатація факту (дуже важлива і необхідна), і треба змінювати це «сьогодні», щоб «завтра» стало кращим.
«Царева наречена» - не антиросійська вистава, а антитоталітарна, - диригент Мирон Юсипович
«Царева наречена» - не антиросійська вистава, а антитоталітарна, - диригент Мирон Юсипович
«У мене давно була ідея поставити цю виставу… Я знайшов багато спільного між тоталітарними режимами ХХ ст. й епохою опричнини Івана Грозного… Коріння сучасного тоталітаризму (1917, 1937 роки) іде ще від тих часів! Опричнина як феномен – рідна мама пізніших ЧК, НКВД… Іван VI, Малюта Скуратов – персоналії історичні, але цю оперу дуже добре можна поставити з рефлекцією на ХХ ст… ці надуживання владою були і в часи Леніна, Дзержинського, Сталіна, Берії…
… Чим Малюта Скуратов, який убивав єпископа, власними руками виколював очі, чертвував, маніпулював Іваном Грозним, напав на боярина, на якого зробив донос, забрав його жінку, зґвалтував, повісив догори ногами на дверях, відрізняється від тих звірств у ХХ столітті, хапаючи людей у воронки? Я різниці не бачу. Колесо історії повторюється.
Мене з осторогою запитували Чи не прозвучить ця опера як антиросійська. Ні, вона антитоталітарна!...
Особисто я мав ідею, показати на сцені принаймні три епохи, починаючи від 1917 року, друга дія – булгаковський двір у Москві 1937 року… тільки останній акт мав би бути автентичний. Для мене важливо, щоб було більше змісту і менше зовнішньої форми…
Тоталітаризм таїть у собі небезпеку відродження. При чому не тільки у нас, а й скрізь…» розповів диригень-постановник «Царевої нареченої» у Львівській опері Мирон Юсипович…
Прем'єра опери Н. Римського-Корсакова «Царева наречена»
«Царева наречена» Н. Римські-Корсакова в Львівській опері
Давно хотілося побачити і послухати у Львівському Оперному театрі якусь виставу, де б «центр ваги» спектаклю був зміщений не на блискучу зовнішню частину вистави – (декорації, костюми, що завжди тут було на високому рівні, хоч і дещо старомодно), а на музичну і драматичну виразність за рахунок власне самого виконавства.
У постановці «Царевої нареченої» Н. Римського-Корсакова цього вдалося до значної міри досягти. Може це дивно звучить, але мене, як диригента, і, по суті, автора режисерського вирішення вистави, той факт, що бракує коштів на «повноцінну» постановку з відтворенням в декораціях і костюмах епохи Івана Грозного, - не дуже засмутила.
Приємно, що публіка на прем’єрі 18 червня 2009 року, котра традиційно приучена до пишних, дорогих Львівських постановок, позитивно і з ентузіазмом сприймала «нетипову» постановку «Царевої нареченої».
Отже, оперна сцена – це не обов’язково фешен-калейдоскоп дорогих костюмів, монументального живопису, декорацій і постановка, що часто нагадує ораторію-концерт.
Цього разу фаворитами стали – виразне відтворення драми у звуці і дії. І це було гідно оцінено слухачем. І не дивно, адже суть опери саме в цьому.
Оксана Герасименко та бандура
Оксана Герасименко, Мирон Ючипович
Вважаю, зовсім допустимо часом поміняти свій чорний фрак на білий смокінг і зайнятися не Вагнером чи Чайковським…, а, наприклад, П'яццолою, що так полюбляє публіка – щира і невибаглива.
Але цього разу – не П'яццола і танго, а Оксана Герасименко з бандурою, і ще – най, гобой, флейта і камерний оркестр «Віртуози Львова».
Нечасто маєш справу з сучасними композиторами, спроможними «сотворити» справді красиву і небанальну мелодію.
Оксана Герасименко – може!
А ще вона відкриває нові горизонти у широкий світ для бандури, не лише як інструмента-атрибуту українського фольклору, а чогось надзвичайно вишуканого, неповторного і чаруючого.
Це був вечір - концерт справжнього натхнення та краси.
Тепер і до «Аїди» можна повернутися.
др. Отто Біба з Відня побував на виставі Набукко
Мирон Юсипович, Отто Біба
21 травня 2009 у Львівській Опері в черговий раз з успіхом пройшов спектакль Дж. Верді «Набукко».
Приємно, що якість виконання була високо оцінена не лише публікою в залі, а й «серйозним» гостем з Відня – Доктором Отто Біба, знавцем музики, котрий зараз є Державним Архіваріусом при «Музікферайн» у Відні. Цього дня, перебуваючи у Львові, він потрапив на цю «чергову» виставу Львівського оперного театру.
Усвідомлюю, що диригую не для критиків, і все ж таки… приємно, коли часом не лише якась чутлива і експансивна пані висловлює своє захоплення твоєю роботою, а і прискіпливий та досвідчений знавець. Це ж дає сатисфакцію.
Оперну співачку, Іру Маланюк, вшановано Гала-концертом
Гала-концерт на вшанування оперної діви – Іри Маланюк
Проходячи два роки тому повз будинок Штатсопер (Stadtsoper) в Відні, був приємно вражений тим, що на одній з головних вітрин театру побачив СD Іри Маланюк – співачки - меццо сопрано, котра уже давно перестала співати на цій славній сцені, адже на цей час їй було десь 87 років.
З іншого боку стало прикро і сумно, що на Україні і, зокрема, у Львові, де ця, світової слави оперна Діва, вперше вийшла на оперну сцену (Амнеріс в «Аїда» Д. Верді у 1939 році у 20-літньому віці), про неї і надалі мало хто і що знає. Чи багато співаків з України, чи й Росії … виступали на сцені Байройтського вагнерівського театру, чи з такими партнерами як Ді Стефано, Дель Монако, Бірґіт Нільсон, з диригентами «калібру» Караяна, Бьома, Мітропулоса, Челібідаке?..
Щось не пригадується … Зрештою, була «залізна завіса» і Ірі Маланюк, на щастя і якимось чудом пощастило опинитись по той бік, і в далекому 1947 вислизнути з-під носа КГБ десь на залізничній станції під Семмерінґ. Може саме це є причиною дивної тиші навколо славного українського імені з боку сучасного культурного державного офіціозу в незалежній Державі Україна?
Отже, концерт, присвячений Ірі Маланюк, як на мене – мусів відбутися і це сталося 20 травня 2009 році у Львівській Філармонії у рамках Міжнародного Музичного фестивалю «Віртуози».
Гадаю, сатисфакцію від здійснення цього пишного проекту (симфонічний оркестр, 12 солістів опери, хор Львівської Опери, високореномований музикознавець зі словом про Іру Маланюк і …зрештою повний захоплений зал Філармонії), отримали і публіка і учасники гала-концерту.
Програму концерту я старався скласти, виходячи в першу чергу з того, що було найкраще у репертуарі І. Маланюк. І, звичайно, виходячи з можливостей співаків, котрих запросив на цей проект. Отже, був і Моцарт, і Вагнер, і Глюк, звичайно ж – Верді, Бізе, Мусоргський… На жаль, попри мої старання, все ж не вдалось виконати щось з Ріхарда Штравса. Може – наступного разу. А він буде обов’язково.
Концерти на відкритому повітрі у Львові вже стали традицією
Концерт на Площі Ринок у Львові, диригент Мирон Юсипович
Знову понад 5 тис. глядачів мали нагоду послухати великий Гала-концерт на День Львова, що відбувся 9 травня 2009 року на Площі Ринок у Львові.
Отже, це вже традиція і чудовий штрих до обличчя Львова – європейського міста.
Особливо цінним є те, що гру симфонічного оркестру і спів оперних співаків слухали з захопленням люди, більшість з яких ніколи не бували ні на симфонічних концертах, ні в опері. Це дуже приємний факт і симптом. Увертюри «Весілля Фігаро», «Кармен», «Руслан і Людмила», «Мадам Батерфляй», «Сільська честь» викликали у багатотисячного «натовпу» на Львівському Ринку шквал емоцій та аплодисментів, які можна почути хіба що на рок-концертах.
На «десерт» було дано можливість цьому 5-тисячному хору заспівати усім відому українську пісню разом з оперними солістами та у супроводі симфонічного оркестру. Більшим «хором» ще не доводилось диригувати ніколи.
Питання – чи може цей «народ» стати «публікою» у філармонійному чи оперному залі? Переконаний, що так. Лише треба бути з ним чесним, пропонуючи високу якість виконавства і талант щодо його «навернення» (залучення) до цієї, маловідомої для них, сфери життя – музики.
Симфонічний Гала-концерт у м. Івано-Франківськ
Симфонічний Гала-концерт у м. Івано-Франківськ
Традиція концертів симфонічного оркестру і оперних співаків на відкритому повітрі, до відновлення якої і започатковано у новому вигляді – у центрі Львова на Площі Ринок, я доклав чи мало зусиль два роки тому, виглядає, набирає популярності в Україні.
Після активної концертної діяльності на відкритому повітрі минулих років (2007, 2008) у Львові, де було дано 5 концертів симфонічного оркестру і оперних співаків, а також кількох подібних виступів камерного оркетру, «мода» на такі концерти прийшла і до Івано-Франківська.
Саме тут на Центральній Площі – Майдані А. Шептицького, 7 травня, 2009 р. відбувся великий Гала–концерт, присвячений 347-й річниці м. Івано-Франківська.
Популярні фрагменти з опер Вагнера, Верді, Моцарта, Бізе, Лисенка, неаполітанські та українські пісні виконали солісти Львівського, Київського та Вроцлавського оперних театрів. Грав оркестр ІНСО зі Львова.
Приємно бачити обличчя слухачів, які, не дивлячись на прохолодний вечір, з захопленням слухають не лише популярні українські чи неаполітанські пісні, або ж дует Одарки й Карася з відомого їм «Запорожець за Дунаєм» С. Гулак-Артемовського, але також блискучі увертюри «Весілля Фіґаро» В.А. Моцарта, «Руслан і Людмила» М. Глінки, чи навіть щось з «Лоенгріна» Р. Вагнера.
Концерт молодих львівських талантів
Василь Садовський, Надія Заборська, Любов Діка, Мирон Юсипович, Наталія Павловська, Сергій Севастьянов, Світлана Мончук
6-го квітня у приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької відбувся концерт приурочений до закриття виставки 90-річчя видатної української оперної співачки Іри Маланюк.
У концерті взяли участь учасники Вокальної cтудії Спілки театральних діячів України (Львівського відділення) під мистецьким керівництвом Мирона Юсиповича.
У виконанні сопрано Світлани Мончук, меццосопрано Любові Діки, сопрано Надії Заборської, тенора Василя Садовського та баса Сергія Севастьянова прозвучали фрагменти з опер, в яких свого часу Іра Маланюк з блиском виступала на найпрестижніших сценах Європи, а саме: «Орфей і Еврідіка» Х.-В. Глюка, «Весілля Фігаро» В.-А. Моцарта, «Лоенгрін» і «Тангойзер» Р. Вагнера, «Казки Гофмана» Ж. Оффенбаха, «Аїда» Дж. Верді, «Борис Ґодунов» М. Мусоргського та «Наталка-Полтавка» М. Лисенка.
Концертмейстер Наталія Павловська забезпечила виразний і тонкий супровід у цій цікавій програмі. Складна програма була виконана з натхненням і на хорошому професійному рівні. Одночасно це стало і відкриттям нових яскравих вокальних талантів Львова.
Роман Цимбала повернувся в партію Радамеса
Роман Цимбала (тенор)
4-го квітня, після 10-річної перерви, у партії Радамеса в опері «Аїда» Дж. Верді знову виступив тенор Роман Цимбала.
Повернення на сцену Львівської Опери пройшло успішно. Це радує тим, що одна з кращих вистав у теперішньому репертуарі театру – «Аїда» буде краще забезпечена на цій складній ролі. Не секрет, що знайти тенора, який стабільно і на доброму рівні виконував би партію Радамеса – не просто.
Дебют в «Аїді»
Ігор Назаров (Рамфіс), Мирон Юсипович (диригент), Андрій Бенюк (Амонастро)
15 лютого у виставі «Аїда» Дж.Верді на сцені Львівської опери вперше у ролі Амонастро виступили молоді солісти Андрій Бенюк, а у ролі Рамфіса – Ігор Назаров.
Андрій Бенюк – молодий баритон (1970 р.н.), який уже виконував декілька ведучих партій у виставах, якими я диригую у Львівській Опері: Роберт у «Іоланта» П. Чайковського; Сільвіо у «Паяцах» П. Леонкавалло; Набукко в «Набукко» Д. Верді.
Ігор Назаров (1977 р.н.) виконував партії Верховного Жреця у «Набукко» Д. Верді; Царя в «Аїді».
Декілька думок з приводу опери «Паяци»
Тоніо в опері «Паяци»
Ідучи диригувати «Паяци» (після майже дворічної перерви), ще раз задумався над фабулою цієї драми, її типажами-персонажами і в голову прийшла думка: чи щасливим став Тоніо, що таке сатисфакція помсти, яким є психологічний результат доконання помсти і що це є – феномен помсти? І як цей феномен розподіляється у суспільстві вищого рівня розвитку і суспільстві більш примітивному.
Отож, думаю, Тоніо протягом наступних кількох днів мав би повіситись, але… опера закінчується швидше.
От так-то! Але вже другий дзвінок! Пора в оркестр!