Думи мої думи на теми оперного мистецтва та класичної музики

20 грудня 2009

Абігаїлль у опері Д. Верді «Набукко»

Абігаїлль у опері Д. Верді «Набукко»
Абігаїлль у опері Д. Верді «Набукко»

Досягти перфекції у всіх компонентах, що складають оперну виставу - річ непроста. Скоріше – майже неможлива, якщо ця вистава ставиться у театрі з обмеженими можливостями щодо ангажування кращих співаків світового рівня – виконавців головних партій.

І все ж, при відповідних стараннях і деякому щасливому збігові обставин, «момент істини» може статись і не лише на одній з 3-ох чи 5-ти «потужних» світових оперних сцен. Хоч і тут не все так «безхмарно» - голос – річ тонка і капризна і, мабуть, у цьому теж є свій особливий шарм цього блискучого і живого жанру – опери. Адже був свідком, як моляться (хрестяться) аїди, чи радамеси перед виходом на сцену не лише Львівського оперного театру…

Це особливо піднесене почуття і збудження для диригента, оркестру, партнерів на сцені і в кінцевому результаті – публіки, коли Абігаїлль, перебуваючи у чудовій вокальній формі і, виглядаючи на 30-35 років, - наче хижа самовпевнена кішка мишкою, - «бавиться» блискучими пружними пасажами і 2-ох октавними крайніми стрибками (ох, уже ця Стреппоні!..) у своїй вихідній сцені з 1-го акту у «Набукко» Д. Верді.

І коли це виглядає – не як вокальний «exersis», а дійсно передає її агресію, напористість і …задоволення від самої себе, чи витончено і трохи іронічно «мріє» на mezzovoce в Арії 2-го акту, легко доходячи до верхнього «С».

Щось подібне відбувалось на виставі «Набукко», де партію Абігаїлль виконувала Людмила Савчук, 20.12.2009 на сцені Львівської опери.

Отже, йдеться про щось більше ніж голос і нотний текст. Ідеться про відповідність не лише голосу співака для самої ролі, а також про відповідність темпераменту, психіки, зрештою… інтелекту співака, який або лише відспіває, витримуючи усталені традиції і штампи, або без фальші дійсно «поцілить» у характер свого героя і по-справжньому переконає усіх і, зокрема, публіку, та буде мати щирий успіх.

Без «залізобетонних» фермат і ефектних колоратур – опера не буде оперою! Але потрібно ще щось більше. Саме за цим шукає публіка і саме цього часто не вистачає у цьому жанрі. У Пучіні з цим – трохи легше. У Верді ж ця проблема набуває особливої гостроти.

8 грудня 2009

Духовну кантату Баха виконала сопрано Наталія Дитюк

Баха Кантату №84 виконала сопрано Наталія Дитюк
Баха Кантату №84 виконала сопрано Наталія Дитюк

Ідея виконання «Кавової кантати» Й.С. Баха (дивись 27.11.2009) стала поштовхом до виконання на сцені Львівської державної філармонії іншої кантати Баха – № 84... силами камерного оркестру "Віртуози Львова" з солісткою-сопрано - Наталією Дитюк.

Заміна "театральної" світської "кавової" на духовну №84, була деяким ризиком, враховуючи відсутність традиції слухання кантат Баха на цих теренах. У недавні сов'єтські часи виконувати і слухати музику Баха на тексти Святого Письма - була річ немислима!

Отже, прем'єра пройшла успішно. І не лише завдяки пристойному виконанню арій та речитативів Наталею Дитюк чи завдяки виразному музикуванню соліста - гобоїста ( Тарас Нестер ) і "Віртуозів Львова", а і завдяки цікавій модерації (Інна Павлюк), до чого я особисто серйозно "приклався" і, що дало хороший результат.

Так званій непідготованій публіці - не у Храмі з його відповідною атмосферою, а на сцені філармонії, була дана цікава і "жива" інформація про великого Баха - живу людину, про сам текст арій кантати - теж дуже емоційний, живий і людський.

Напевно, не один слухач в залі цього вечора зробив для себе відкриття, що Й.С. Бах - не геніальний і все ж таки сухий ідол, а живий духовний геній, що дав нам відчути гармонію і глибину духовного слова і музики.

Важко усвідомити і уявити в наш час феномен «плодовитості» композитора і його працездатності. Адже згідно контракту Бах протягом церковного року щонеділі зобов’язаний був представити нову кантату, підготувати її з музикантами і виконати.

Отже, 59 «обов’язкових» духовних кантат за рік!

Крім цього ще писались «обов’язкові» світські, на котрі отримував регулярні замовлення від сановитого роботодавця, а ще ж уся інша музика…Неймовірно! Але він – Й. С. Бах!

6 грудня 2009

В опері «Іоланта» П. Чайковського дебютували молоді співаки

Молоді оперні співаки в опері «Іоланта»
Молоді оперні співаки в опері «Іоланта»

Для молодого співака, оперного баса, перше виконання партії Короля Rene в опері П. Чайковського «Іоланта» - є значним кроком у його кар'єрі.

Хоча сама «Іоланта» - одноактна опера, що триває 1 год. 20 хв., а патрія Короля Rene за протяжністю (величиною) не дорівняється до інших «класичних» патрій з «джентльменського набору» ведучих оперних басів, як от: цар Борис у «Борисі Годунові», чи Досіфей у «Хованщині» Модеста Мусорсгського; так само як і король Філіп, чи Захарія у вердіївських «Дон Карлосі» і «Набукко», все ж – Король Rene – це показник найвищого щабля в оперно-вокальній ієрархії. І це під силу лише справжньому оперному басу. Справа не лише в задіянні повного діапазону голосу: від нижнього «f» до верхнього «f», які мусять якісно прозвучати в арії, а і у емоційній насиченості усієї партії Короля Rene і його центрального місця в опері «Іоланта».

Молодий співак Ігор Назаров, соліст Львівської Опери з успіхом дебютував у цій складній ролі у «Іоланті» 6 грудня 2009 р. Інший дебютант цього вечора – сама Іоланта, яку переконливо показала молода співачка Вероніка Коломіщева.

27 листопада 2009

На наступному фестивалі – Й.С. Баха «Кавова кантата»

«Кавова кантата» Баха у Львові
«Кавова кантата» Баха у Львові

Яка музика повинна звучати на Фестивалі бринзі у Рахові? Звичайно ж - різна, але Троїсті Музики з яскравим гуцульським колоритом - неодмінно.

Колоритними і доречними виглядають народні фольклорні "Капелі" - оркестри з маршами і польками у "придатку" до доброго пива десь на Октоберфесті в Баварії...

Але хто і яку музику мав би виконувати на "Фестивалі кави" у кавовій столиці України Львові? Ну, звичайно ж, - «Кавову кантату» Й.С. Баха!

На жаль, у 2009 році цього ще не сталося, але повинно статись у 2010 - на наступному щорічному фестивалі.

29 жовтня 2009

Тенори, баси, молоді співаки та конкурси

Молодий оперний співак – Євген Орлов
Молодий оперний співак – Євген Орлов

Заспівати партію Водемона («Іоланта» П. І. Чайковського) на 3-ому турі IV Міжнародного конкурсу оперних співаків ім. Соломії Крушельницької на сцені Львівської Опери мали бажання 12 (!) тенорів.

На мій превеликий жаль жодному з них не довелось цього зробити. І не тому, що не мали достатніх вокальних даних, чи погано показувались на 1-ому і 2-ому турах конкурсу.

Звичайно, були кращі, були гірші, але якщо тенор-соліст Національної Опери у 2-ому турі конкурсу окрім усіх інших позитивних своїх сторін, ще й без проблем в арії Фауста (Ш. Гуно «Фауст») «бере» верхнє «До», тримає «фермату» і робить ще й «філіровку», і … не проходить на 3-ій тур конкурсу, то це і дивно, і сумно, і… соромно.

Постає питання: що таке «криза оперних чоловічих голосів», про що так люблять і так модно говорити. На мою думку, криза не голосів, а чогось іншого, і навколишні умови життя у ХХІ столітті і екологія тут ні до чого.

Отже, довелось задовольнитись лише чудовим басом у партії короля Рене, якого виконав молодий співак Євген Орлов. Це справжній центральний і, з багатим тембром, бас.

І вік його – лише 26 ! років.

Ну що ж? Не можна все мати у житті…

16 жовтня 2009

Молоді оперні співаки та конкурси

Конкурс оперних співаків ім. Соломії Крушельницької
Конкурс оперних співаків ім. Соломії Крушельницької

Що дає молодому оперному співаку участь у Міжнародному конкурсі?

Навіть беручи до увагу колізії (специфічні моменти, негативні тенденції), що мали місце на IV Міжнародному конкурсі оперних співаків ім. С. Крушельницької у Львові, Україна, хочу сказати, що користь для кожного учасника все ж таки є.

Якщо не здобувається лауреатство, то здобувається досвід, і досвід – якщо не артистично-мистецький, то, у всякому разі, - життєвий. Є можливість порівняти, оцінити реально свої можливості і перспективи.

Є ще також можливість для одних – загартуватись морально-психологічно, зустрівшись з фальшю і цинізмом, і для других – розчаруватись і зневіритись (зламатись).

Для мене, як для диригента, і, зрештою, просто людини, важливим є питання: чи до категорії тих зневірених і зламаних потраплять лише слабообдаровані, безперспективні молоді люди, чи ми стаємо свідками знищення яскравих особистостей, котрі мають великий талант, але також «тонку чутливу шкіру», що не обов’язково витримає безвзглядну брутальність і цинізм тих, хто «вирішує» їх долю.

Напевно, рівень Міжнародного конкурсу виражається не у розмірі преміального фонду, у першу чергу, а у компетентності, професіоналізмі – і, відповідно, рівні етично-моральних норм і принципів тих людей, котрі «вирішують», тобто – Жюрі. Беззаперечно виглядає закономірність – чим більше скрумпована країна, - тим більше корупції на конкурсі, що проходить у цій країні.

Я дуже сподіваюсь, що та молода сопраністка з США, яка підкорила своєю Манон з «Манон Леско» Дж. Пуччіні на першому турі конкурсу усіх слухачів і була брутально викинута з другого туру, а також той тенор з України, котрий натхненно і щиро виконав арію Фауста з «Фауст» Ш. Гуно, і, ніби бавлячись, під кінець «поставив» верхнє «До» на ферматі, та ще й зробив філіровку (затихання) на цій крайній ноті (!), - не втратять запалу і інтересу до мистецтва співу і життя в мистецтві взагалі.

Лиш досвід їх буде: це не той конкурс і не та країна, куди слід їхати на конкурси. Отже, IV Міжнародний конкурс оперних співаків ім. С. Крушельницької, - завершився. Окрім радості від почутих нових гарних голосів, на жаль, залишається гірке відчуття суму і сорому.

І все ж, як добре, що хтось хоче і може співати, і, що у світі є і інші конкурси, які відкривають нові таланти і стають трампліном для нових справжніх зірок.

10 жовтня 2009

Овації публіки приємні, але чи був «чарівний вінець» Аїди?

Публіка у Львівській опері
Публіка у Львівській опері

Був «сі-бемоль» - потужний і стабільний в кінці Романсу Радамеса. І… не було оплесків. Чому?.. Бо не було «небесної Аїди», не було «чарівного вінця з світла і квітів» і всього іншого, про що мріяв Верді, коли натхненно писав свою «Аїду».

Цього вечора я диригував її у Львівській Опері в 70-й раз! Радамес співав – у 58-й, а Амнеріс – лише 4-й.

А у залі був повний аншлаг і більшість з них, напевно, слухали «Аїду» вперше. Зрештою, ми їх не розчарували. Все скінчилось стоячими оваціями, але як же все-таки приємно, коли сі-бемоль тенора на початку опери – не спортивний рекорд, а вінець натхнення!.. Тоді і «тріумфальний марш» у 2-ому акті звучить бадьоріше.

9 жовтня 2009

«Чи варто скрипку в руки брати?»

Презентація віршів Мирона Юсиповича
Презентація віршів Мирона Юсиповича

Поява моєї збірки віршів, звичайно ж, стала якщо не шоком, то великою несподіванкою для усіх моїх колег і знайомих.

Але ж це не зле – когось приємно часом здивувати. Це краще, ніж розчарувати.

Як? Чому? Від коли? На ці і інші запитання довелось відповідати на презентації моєї збірки «Чи варто скрипку в руки брати?» 9-го жовтня у мистецькому центрі «Дзиґа» у Львові.

З почутого мною на цій «вечірці» найбільше запам’яталось одне висловлювання щодо моїх віршів: «Ці тексти дуже експресивні і емоційні, але у той же час дуже строго організовані».

Що ж, не зле. А як для диригента, то таке поєднання, напевно, ідеальне. Ну, принаймні, не найгірше.

1 жовтня 2009

«Міжнародний день музики»

Поклон в Міжнародний  день музики
Поклон в Міжнародний день музики

«Міжнародний День Музики» - свято започатковане Міжнародним комітетом музики за посередництвом Єгуді Менугіна, яке з 1975 року припадає на 1 жовтня. Цього року (2009) мені довелось відзначати не в найгірший спосіб –диригуючи у Львівській опері «Набукко» Дж. Верді. Хоч зал і не був заповнений до кінця, все ж, атмосфера була досить піднесена і публіка добре реагувала на наші старання.

Цей спектакль у репертуарі Львівської Опери асоціюється мені з старим фраком – добре скроєним, добре зшитим, і хоч уже й не новим, але якщо його щоразу підчистити і підпрасувати – він «сидить» і блищить краще ніж ці інші новіші і свіжіші. Отак! Від кравця багато залежить. Англійське сукно само по собі ще справи не вирішує. А фракові вже скоро 10 років!

Тому ще приємніше почути захоплені висловлювання після цієї вистави від якогось музикального «спеця» з Відня, чи меломанів зі стажем з Лондона – як це було цього разу.

27 вересня 2009

«Іоланта» - остання опера П. Чайковського

Заключна сцена  з опери «Іоланта»
Заключна сцена з опери «Іоланта»

«Іоланту», серед інших опер П. Чайковського люблю найбільше, хоч доводилось ставити і диригувати й іншими його операми.

Справа не лише в музиці цієї опери. Скоріш навпаки – літературне першоджерело у даному випадку повело композитора в іншому напрямку – дорогою душевної рівноваги, позитивного осмислення життя, умиротворення, і все це при збереженні максимальної виразності, пристрасті і навіть екзальтації, що так характерно для Чайковського. В «Іоланті», по суті, було те, до чого Чайковський прагнув більшу частину свого життя і без чого страждав до останніх днів свого життя.

За два роки до смерті, на якийсь короткий час відступив зловісний «фатум», розвіялись важкі свинцеві хмари промерзлого Петербурга «Пікової дами» (1890) і прийшло просвітлення, яке породило цю, зовсім іншу «світлу музику».

Напевно, в останні роки життя людина більш відкрита до умиротворення, гармонії і спокою.

Роль і значення релігійного факту тут – незаперечна і …незамінна. «Побачити» і «почути» те, що протягом усього життя було поруч і чого не бачив серед вічної гонитви і суєти, оту «Благость Божою безконечну», якій «ні в чому пределов нет», - побачити їх і задовольнитися цим, - ось смисл і гарантія щастя.

Але це, як виглядає, само не приходить і, якщо не прагнути це зрозуміти, то свинцеві хмари…Хмари зловісного «Fatuma» знову закриють сонце і пригнітять воскреслу ( ожившу), на якусь мить, страждаючу Душу.

Так, «Іоланту» П. Чайковський закінчив у 1892 р., але вже в 1893 – тяжкий сі-мінор 6-ої «Патетичної» і …смерть композитора.

13 вересня 2009

Прояви атеїзму усунуті з «Іоланти» П. Чайковського

«Іоланта» у львівській опері
«Іоланта» у львівській опері

Відновлюючи після більш як дворічної перерви у репертуарі Львівської Опери «Іоланту» П. Чайковського, знову відчув особливість цього шедевру.

Цікаво, що у радянські часи ця опера активно ставилась з зміненим текстом.

Все, що стосувалось релігійних моментів у лібретто і християнських моральних цінностей, що є основою ключових епізодів опери, безжально затушовувалось і підмінялось «новим» - нерелігійно-абстрактним текстом.

Отже, в фіналі опери звучав не гімн Всевишньому- «Хвала Тебе!», а … світу, як фізичному явищу: «прославим свет, источник всяких благ!» і у партері на останніх акордах засвічували бра, люстри…

Як добре, що це вже минуло.

9 вересня 2009

Конкурс на кращу книгу – 16 Форум видавців

Конкурс на кращу книгу 2009, Олександра Коваль, Мирон Юсипович
Конкурс на кращу книгу 2009, Олександра Коваль, Мирон Юсипович

Для мене як члена журі конкуру на кращу книгу, що проходив під час 16–го Форуму Видавців 2009 року у Львові, пріоритетом стали не шикарні дорогі видання на мистецьку українську тематику, здебільшого якісні щодо «форми» і ґрунтовні щодо змісту, і, безумовно, цінні і важливі…

Все ж більшу увагу привернули кілька книг у скромних сучасних палітурках, які останніми роками стали бестселерами у Західному світі, і тепер вперше українською мовою видані в Україні. Мова йде про таких авторів як Едвард Лукас, Елен Блан, давно знайомий в Європі і Астольф де Кюстін.

Це все дуже актуальний і дещо незвичний для сьогоднішнього українця матеріал, котрий дає змогу йому тверезо глянути на непросте сьогодення, зробити переоцінки деяких речей, стерти білі плями, позбутися рожевих ілюзій і згадати: у житті немає нічого випадкового. Є причини і наслідки.

На такі самі думки наводить і щойно видана антологія української літератури Юрія Лавріненка, що вперше видавалась у Мюнхені 1959 року, як і зараз під назвою «Розстріляне відродження».

Коріння проблем сьогоднішньої України стає краще зрозумілим, коли довідуєшся, що з 259 українських письменників і поетів, котрі друкувались в СРСР до 1930-го року, після 1938 р. залишилося в живих лише 37(!!!). Ті, що зникли, були або розстріляні або покінчили самогубством, або ж згинули в Сибіру. Але ж еліта нації – не лише літератори; і доля їх, і статистика щодо них – приблизно така ж сама.

Таке «учора» не могло не «відгукнутися» у нашому «сьогодні».

І все ж, ця жахлива правда на сьогодні – це вже лише констатація факту (дуже важлива і необхідна), і треба змінювати це «сьогодні», щоб «завтра» стало кращим.

18 червня 2009

Прем'єра опери Н. Римського-Корсакова «Царева наречена»

«Царева наречена»  Н. Римські-Корсакова в Львівській опері
«Царева наречена» Н. Римські-Корсакова в Львівській опері

Давно хотілося побачити і послухати у Львівському Оперному театрі якусь виставу, де б «центр ваги» спектаклю був зміщений не на блискучу зовнішню частину вистави – (декорації, костюми, що завжди тут було на високому рівні, хоч і дещо старомодно), а на музичну і драматичну виразність за рахунок власне самого виконавства.

У постановці «Царевої нареченої» Н. Римського-Корсакова цього вдалося до значної міри досягти. Може це дивно звучить, але мене, як диригента, і, по суті, автора режисерського вирішення вистави, той факт, що бракує коштів на «повноцінну» постановку з відтворенням в декораціях і костюмах епохи Івана Грозного, - не дуже засмутила.

Приємно, що публіка на прем’єрі 18 червня 2009 року, котра традиційно приучена до пишних, дорогих Львівських постановок, позитивно і з ентузіазмом сприймала «нетипову» постановку «Царевої нареченої».

Отже, оперна сцена – це не обов’язково фешен-калейдоскоп дорогих костюмів, монументального живопису, декорацій і постановка, що часто нагадує ораторію-концерт.

Цього разу фаворитами стали – виразне відтворення драми у звуці і дії. І це було гідно оцінено слухачем. І не дивно, адже суть опери саме в цьому.

11 червня 2009

Оксана Герасименко та бандура

Оксана Герасименко, Мирон Ючипович
Оксана Герасименко, Мирон Ючипович

Вважаю, зовсім допустимо часом поміняти свій чорний фрак на білий смокінг і зайнятися не Вагнером чи Чайковським…, а, наприклад, П'яццолою, що так полюбляє публіка – щира і невибаглива.

Але цього разу – не П'яццола і танго, а Оксана Герасименко з бандурою, і ще – най, гобой, флейта і камерний оркестр «Віртуози Львова».

Нечасто маєш справу з сучасними композиторами, спроможними «сотворити» справді красиву і небанальну мелодію.

Оксана Герасименко – може!

А ще вона відкриває нові горизонти у широкий світ для бандури, не лише як інструмента-атрибуту українського фольклору, а чогось надзвичайно вишуканого, неповторного і чаруючого.

Це був вечір - концерт справжнього натхнення та краси.

Тепер і до «Аїди» можна повернутися.

21 травня 2009

др. Отто Біба з Відня побував на виставі Набукко

Мирон Юсипович, Отто Біба
Мирон Юсипович, Отто Біба

21 травня 2009 у Львівській Опері в черговий раз з успіхом пройшов спектакль Дж. Верді «Набукко».

Приємно, що якість виконання була високо оцінена не лише публікою в залі, а й «серйозним» гостем з Відня – Доктором Отто Біба, знавцем музики, котрий зараз є Державним Архіваріусом при «Музікферайн» у Відні. Цього дня, перебуваючи у Львові, він потрапив на цю «чергову» виставу Львівського оперного театру.

Усвідомлюю, що диригую не для критиків, і все ж таки… приємно, коли часом не лише якась чутлива і експансивна пані висловлює своє захоплення твоєю роботою, а і прискіпливий та досвідчений знавець. Це ж дає сатисфакцію.

20 травня 2009

Оперну співачку, Іру Маланюк, вшановано Гала-концертом

Гала-концерт на вшанування оперної діви – Іри Маланюк
Гала-концерт на вшанування оперної діви – Іри Маланюк

Проходячи два роки тому повз будинок Штатсопер (Stadtsoper) в Відні, був приємно вражений тим, що на одній з головних вітрин театру побачив СD Іри Маланюк – співачки - меццо сопрано, котра уже давно перестала співати на цій славній сцені, адже на цей час їй було десь 87 років.

З іншого боку стало прикро і сумно, що на Україні і, зокрема, у Львові, де ця, світової слави оперна Діва, вперше вийшла на оперну сцену (Амнеріс в «Аїда» Д. Верді у 1939 році у 20-літньому віці), про неї і надалі мало хто і що знає. Чи багато співаків з України, чи й Росії … виступали на сцені Байройтського вагнерівського театру, чи з такими партнерами як Ді Стефано, Дель Монако, Бірґіт Нільсон, з диригентами «калібру» Караяна, Бьома, Мітропулоса, Челібідаке?..

Щось не пригадується … Зрештою, була «залізна завіса» і Ірі Маланюк, на щастя і якимось чудом пощастило опинитись по той бік, і в далекому 1947 вислизнути з-під носа КГБ десь на залізничній станції під Семмерінґ. Може саме це є причиною дивної тиші навколо славного українського імені з боку сучасного культурного державного офіціозу в незалежній Державі Україна?

Отже, концерт, присвячений Ірі Маланюк, як на мене – мусів відбутися і це сталося 20 травня 2009 році у Львівській Філармонії у рамках Міжнародного Музичного фестивалю «Віртуози».

Гадаю, сатисфакцію від здійснення цього пишного проекту (симфонічний оркестр, 12 солістів опери, хор Львівської Опери, високореномований музикознавець зі словом про Іру Маланюк і …зрештою повний захоплений зал Філармонії), отримали і публіка і учасники гала-концерту.

Програму концерту я старався скласти, виходячи в першу чергу з того, що було найкраще у репертуарі І. Маланюк. І, звичайно, виходячи з можливостей співаків, котрих запросив на цей проект. Отже, був і Моцарт, і Вагнер, і Глюк, звичайно ж – Верді, Бізе, Мусоргський… На жаль, попри мої старання, все ж не вдалось виконати щось з Ріхарда Штравса. Може – наступного разу. А він буде обов’язково.

9 травня 2009

Концерти на відкритому повітрі у Львові вже стали традицією

Концерт на Площі Ринок у Львові, диригент Мирон Юсипович
Концерт на Площі Ринок у Львові, диригент Мирон Юсипович

Знову понад 5 тис. глядачів мали нагоду послухати великий Гала-концерт на День Львова, що відбувся 9 травня 2009 року на Площі Ринок у Львові.

Отже, це вже традиція і чудовий штрих до обличчя Львова – європейського міста.

Особливо цінним є те, що гру симфонічного оркестру і спів оперних співаків слухали з захопленням люди, більшість з яких ніколи не бували ні на симфонічних концертах, ні в опері. Це дуже приємний факт і симптом. Увертюри «Весілля Фігаро», «Кармен», «Руслан і Людмила», «Мадам Батерфляй», «Сільська честь» викликали у багатотисячного «натовпу» на Львівському Ринку шквал емоцій та аплодисментів, які можна почути хіба що на рок-концертах.

На «десерт» було дано можливість цьому 5-тисячному хору заспівати усім відому українську пісню разом з оперними солістами та у супроводі симфонічного оркестру. Більшим «хором» ще не доводилось диригувати ніколи.

Питання – чи може цей «народ» стати «публікою» у філармонійному чи оперному залі? Переконаний, що так. Лише треба бути з ним чесним, пропонуючи високу якість виконавства і талант щодо його «навернення» (залучення) до цієї, маловідомої для них, сфери життя – музики.

7 травня 2009

Симфонічний Гала-концерт у м. Івано-Франківськ

Симфонічний Гала-концерт у м. Івано-Франківськ
Симфонічний Гала-концерт у м. Івано-Франківськ

Традиція концертів симфонічного оркестру і оперних співаків на відкритому повітрі, до відновлення якої і започатковано у новому вигляді – у центрі Львова на Площі Ринок, я доклав чи мало зусиль два роки тому, виглядає, набирає популярності в Україні.

Після активної концертної діяльності на відкритому повітрі минулих років (2007, 2008) у Львові, де було дано 5 концертів симфонічного оркестру і оперних співаків, а також кількох подібних виступів камерного оркетру, «мода» на такі концерти прийшла і до Івано-Франківська.

Саме тут на Центральній Площі – Майдані А. Шептицького, 7 травня, 2009 р. відбувся великий Гала–концерт, присвячений 347-й річниці м. Івано-Франківська.

Популярні фрагменти з опер Вагнера, Верді, Моцарта, Бізе, Лисенка, неаполітанські та українські пісні виконали солісти Львівського, Київського та Вроцлавського оперних театрів. Грав оркестр ІНСО зі Львова.

Приємно бачити обличчя слухачів, які, не дивлячись на прохолодний вечір, з захопленням слухають не лише популярні українські чи неаполітанські пісні, або ж дует Одарки й Карася з відомого їм «Запорожець за Дунаєм» С. Гулак-Артемовського, але також блискучі увертюри «Весілля Фіґаро» В.А. Моцарта, «Руслан і Людмила» М. Глінки, чи навіть щось з «Лоенгріна» Р. Вагнера.

6 квітня 2009

Концерт молодих львівських талантів

Василь Садовський, Надія Заборська, Любов Діка, Мирон Юсипович, Наталія Павловська, Сергій Севастьянов, Світлана Мончук
Василь Садовський, Надія Заборська, Любов Діка, Мирон Юсипович, Наталія Павловська, Сергій Севастьянов, Світлана Мончук

6-го квітня у приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької відбувся концерт приурочений до закриття виставки 90-річчя видатної української оперної співачки Іри Маланюк.

У концерті взяли участь учасники Вокальної cтудії Спілки театральних діячів України (Львівського відділення) під мистецьким керівництвом Мирона Юсиповича.

У виконанні сопрано Світлани Мончук, меццосопрано Любові Діки, сопрано Надії Заборської, тенора Василя Садовського та баса Сергія Севастьянова прозвучали фрагменти з опер, в яких свого часу Іра Маланюк з блиском виступала на найпрестижніших сценах Європи, а саме: «Орфей і Еврідіка» Х.-В. Глюка, «Весілля Фігаро» В.-А. Моцарта, «Лоенгрін» і «Тангойзер» Р. Вагнера, «Казки Гофмана» Ж. Оффенбаха, «Аїда» Дж. Верді, «Борис Ґодунов» М. Мусоргського та «Наталка-Полтавка» М. Лисенка.

Концертмейстер Наталія Павловська забезпечила виразний і тонкий супровід у цій цікавій програмі. Складна програма була виконана з натхненням і на хорошому професійному рівні. Одночасно це стало і відкриттям нових яскравих вокальних талантів Львова.

4 квітня 2009

Роман Цимбала повернувся в партію Радамеса

Роман Цимбала (тенор)
Роман Цимбала (тенор)

4-го квітня, після 10-річної перерви, у партії Радамеса в опері «Аїда» Дж. Верді знову виступив тенор Роман Цимбала.

Повернення на сцену Львівської Опери пройшло успішно. Це радує тим, що одна з кращих вистав у теперішньому репертуарі театру – «Аїда» буде краще забезпечена на цій складній ролі. Не секрет, що знайти тенора, який стабільно і на доброму рівні виконував би партію Радамеса – не просто.

21 лютого 2009

У Львівській опері поновлено «Кавалерія Рустікана»

«Кавалерія Рустікана» у Львівській опері
«Кавалерія Рустікана» у Львівській опері

На світовому оперному Олімпі ім’я П’єтро Масканьї, можливо, дещо губиться серед титанів-колег, як-от: Вагнер, Верді, Пучіні або ж геніальних Моцарта, Россіні…

І все ж без цієї маленької, але дуже коштовної перлини – «Кавалерії Рустікани», світова оперна скарбниця була б неповною.

І не дарма. Адже «Кавалерія Рустікана» - це яскравий зразок поєднання найвищого професіоналізму Майстра і його найвищого натхнення.

Тут є все, що становить саму суть опери як жанру: колоритна, тонка і «ароматна» партитура оркестру, багатство і в той же час простота і щирість мелодій і гармоній, що не примітивно, а так легко і природно «входять» в слухача; це компактна форма і чітка драматургія; це майстерно виведені хорові сцени і, звичайно ж, блискучі сольні партії, які можна назвати апофеозом саме італійського вокалу.

Що ж до фабули чи змісту, то це все теж дуже по-оперному, в кращому розумінні цього слова: любов, щирість, жаль, ревність, зрада, нестримність, впертість, пиха…Це – людина у її гріховності і красі – таке банальне, але таке вічне!

15 лютого 2009

Дебют в «Аїді»

Ігор Назаров (Рамфіс), Мирон Юсипович (диригент), Андрій Бенюк (Амонастро)
Ігор Назаров (Рамфіс), Мирон Юсипович (диригент), Андрій Бенюк (Амонастро)

15 лютого у виставі «Аїда» Дж.Верді на сцені Львівської опери вперше у ролі Амонастро виступили молоді солісти Андрій Бенюк, а у ролі Рамфіса – Ігор Назаров.

Андрій Бенюк – молодий баритон (1970 р.н.), який уже виконував декілька ведучих партій у виставах, якими я диригую у Львівській Опері: Роберт у «Іоланта» П. Чайковського; Сільвіо у «Паяцах» П. Леонкавалло; Набукко в «Набукко» Д. Верді.

Ігор Назаров (1977 р.н.) виконував партії Верховного Жреця у «Набукко» Д. Верді; Царя в «Аїді».

1 лютого 2009

Декілька думок з приводу опери «Паяци»

Тоніо в опері «Паяци»
Тоніо в опері «Паяци»

Ідучи диригувати «Паяци» (після майже дворічної перерви), ще раз задумався над фабулою цієї драми, її типажами-персонажами і в голову прийшла думка: чи щасливим став Тоніо, що таке сатисфакція помсти, яким є психологічний результат доконання помсти і що це є – феномен помсти? І як цей феномен розподіляється у суспільстві вищого рівня розвитку і суспільстві більш примітивному.

Отож, думаю, Тоніо протягом наступних кількох днів мав би повіситись, але… опера закінчується швидше.

От так-то! Але вже другий дзвінок! Пора в оркестр!

29 січня 2009

Сцену «Хору рабів» повернено до її оригінального вигляду

«Хор рабів» у Львівській опері
«Хор рабів» у Львівській опері

Я дуже тішуся, що опера Дж. Верді «Набукко», поставлена мною у Львівському національному оперному театрі, зможе бути показана відтепер у її оригінальній режисурі.

Сцена «Хору рабів» з 3 дії опери «Набукко» (версія 2000 року) режисури Джузеппе Вішілія.

Протягом тривалого часу через проблеми з комплектацією хору цей відомий і очікуваний публікою фрагмент опери «Va pensiero» довелось показувати у спрощеному майже концертному вигляді. Тепер же, маючи у розпорядженні хор у складі 60 осіб і статистів у кількості до 20 осіб, є можливим представити хор «Va pensiero» з опери «Набукко» у повній його красі та завершеності.